Опис сучасного стану розвитку регіонів на основі інституційного забезпечення. Стратегічне управління розвитком регіональних економічних систем. Основи державної політики у сфері розбудови інституційної інфраструктури регіонального розвитку в Україні.
Аннотация к работе
Розбудова системи державного управління та місцевого самоврядування на рівні є дуже багатоаспектним комплексним завданням, що потребує окремого розгляду й вироблення відповідної системи заходів. Цим пояснюється необхідність державного регулювання, необхідність існування системи інституцій (органів, установ), здатних у взаємодії і координації здійснювати ефективну реалізацію завдань державної регіональної політики. Теоретичні та прикладні аспекти регіонального розвитку на основі інституційного забезпечення було досліджено такими відомими вітчизняними науковцями та практиками як: Бандур С., Яремко Л., Дацишин М., Ковальова Ю., Студенніков І., Павлюк А., Коврига О., Молодцов О., Долішній М. На основі сформульованої мети було поставлено та вирішено наступні завдання: - Вивчено та узагальнено теоретико-методологічних засад з теми "Інституційне забезпечення регіонального розвитку" Описати сучасний стан розвитку регіонів на основі інституційного забезпеченняІнституційне забезпечення регіонального розвитку - сукупність державних і недержавних інституцій, які забезпечують наявність правових, організаційних і економічних умов, необхідних для провадження і розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності. Високу ефективність політики регіонального розвитку та прогноз-планів можна забезпечити лише при врахуванні у них таких принципових положень: ринкові відносини самі по собі не забезпечують оптимального розподілу за регіонами. Тому політика регіонального розвитку залишається одним з важливих, достатньо самостійних напрямів регулювання природно-господарської збалансованості, має запобігати кризовим явищам в окремих регіонах, забезпечувати бажану для суспільства рівномірність умов життя населення на різних територіях, сприяти поліпшенню загальноекономічної конюнктури і запобігати зниженню темпів зростання; політика регіонального розвитку не може замінити глобальну економічну політику, а також запобігти недолікам або компенсувати їх, помилкам національної структурної політики та політики стабілізації; політика регіонального розвитку повинна вписуватися у загальну концепцію економічних і структурних перетворень; регіональна політика є частиною структурної політики, що визначає її доцільний середній і довгостроковий характер; вона повинна мати чітку цільову установку і не зосереджуватись цілком на всіх актуальних у даний момент проблемах і кризах. Для розробки диференційованого регіонального підходу до вибору моделі господарського механізму управління територіями доцільно виділити регіони таких типів: екологічно несприятливі, з високою концентрацією виробництва і населення; індустріальне слабкорозвинені сільськогосподарські; промислові депресивні; резервні; рекреаційні. Для регіонів, які умовно можна віднести до промислове депресивних (з низькими темпами зростання обсягів виробництва, високим рівнем інвестицій у їх розвиток і низькою віддачею" невисоким рівнем прибутку на одного жителя), необхідна розробка програм переорієнтації на розвиток нових передових, технологічно високих і екологічно чистих виробництв.Інституційне забезпечення передбачає: - функціонування діяльності консультативно-дорадчого органу з питань регіональної політики; У цілому треба відзначити, що в суспільстві цілісною системою вищого рівня стосовно і органів виконавчої влади, і органів місцевого самоврядування обєктивно виступає держава,яка є спільністю людей, що проживають у межах окремої території. Проте будь-яка система і органів виконавчої влади, і органів місцевого самоврядування є складовою системи вищого рівня і без неї існувати не може, а отже, і органи місцевого самоврядування ізольовано існувати не можуть. Оскільки територіальні громади є складовою такої цілісної системи як народ, то очевидно, що й утворювані ними органи є складовими частинами цілого - держави, яку реально уособлює державний механізм. Народ як першоджерело влади цю владу залишає за собою, а тому органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування відповідно до свого функціонального призначення наділяються лише відповідними повноваженнями на здійснення завдань держави у відповідних сферах.Прибічники такого підходу вважають, що стратегічне управління повністю має перетворитися на управління ключовими компетенціями. Організації (фірми) функціонують, передусім, у регіональній системі як його елементи, і тому стратегія їх розвитку значною мірою визначено стратегією розвитку регіону. За сучасних умов регіональне стратегічне управління проводиться у межах нового управлінського підходу, у якому держава й регіони розглядаються не як субпідлеглі системи влади, а як системи з розподіленими центрами управління, що орієнтуються на власні інтереси і цілі. Технології стратегічного планування у регіоні ставляться до нового покоління соціально-гуманітарних технологій управління соціальними, економічними і культурними змінами. Регіональне стратегічне управління передбачає економічні, політичні, соціальні відносини виконавчої регіону, із центральних органів структурі держав
План
Зміст
Вступ
Розділ 1. Основні положення інституційного розвитку регіонів
1.1 Субєкти інституційного забезпечення
1.2 Стратегічне управління розвитком регіональних економічних систем
Розділ 2. Аналіз стратегії регіонального розвитку за допомогою оцінювання соціально-економічної ситуації у Вінницькій області
2.1 Дослідження територіальної структури Вінниці
2.2 SWOT-аналіз соціально-економічної ситуації у Вінницькій області
Розділ 3. Інституційне забезпечення регіонального розвитку в Україні: сучасний стан і проблеми формування
3.1 Державна політика у сфері розбудови інституційної інфраструктури регіонального розвитку в Україні
3.2 Шляхи розбудови інституційної інфраструктури регіонального розвитку в Україні