Особливості функціонування, чинники ефективної діяльності та процедурні передумови роботи політичної опозиції в розвинених демократичних країнах. Дослідження проблеми інституціоналізації парламентської опозиційної політики за різних форм правління.
Аннотация к работе
Протягом тривалого часу існування людського суспільства опозиція вважалась явищем шкідливим, яке руйнує порядок в країні і є джерелом усіляких негараздів. Зрозуміло, що опозиція, як природна противага владі, як її постійний суперник може призводити до певного напруження в політичному середовищі. Проте загрозливих рис це напруження набуває лишень в тому випадку, коли опозиція не має можливостей впливати на ситуацію в країні, не має формальних та інституціалізованих можливостей виражати і відстоювати свою думку, свої позиції та інтереси. Про таку опозицію можна сказати, що вона повністю перебуває поза межами владних взаємодій в країні, поза межами системи владних відносин. Це питання було актуалізовано в 1996 році, коли вперше в Україні, з множини політичних відносин чітко виділилося протистояння між владою та опозицією.Отже, у демократичному світі відбувається зміцнення статусу і розширення прав опозиції, особливо щодо контролю за діяльністю влади. Такі тенденції свідчать не тільки про посилення самої опозиції грати активну роль у політичному процесі, а й готовність влади до ведення прозорої і відповідальної політики - як наслідок дійсно справедливих виборів, які усувають від керівництва державою владу, що не спромоглася довести виборцям свою спроможність якнайкраще виражати їхні інтереси.
Вывод
Отже, у демократичному світі відбувається зміцнення статусу і розширення прав опозиції, особливо щодо контролю за діяльністю влади. Такі тенденції свідчать не тільки про посилення самої опозиції грати активну роль у політичному процесі, а й готовність влади до ведення прозорої і відповідальної політики - як наслідок дійсно справедливих виборів, які усувають від керівництва державою владу, що не спромоглася довести виборцям свою спроможність якнайкраще виражати їхні інтереси. І наостанок: самі права великою мірою залежать від спроможності опозиції скористатися ними і готовності їх відстоювати [4; с.17].
Узагальнюючи вищезазначене можна зробити висновок про те, що нормативне та інституційне закріплення політико-правового статусу опозиції має охоплювати наступні питання: • участь у виборчому та інших видах установчого процесу;
• доступ до керівних посад у представницьких органах влади;
• Рівний і вільний доступ до ЗМІ;
• можливість вільно пропагувати власні погляди серед населення;
• свобода проведення демонстрацій, мітингів, зборів. Доступ до інформації органів державної влади (в т.ч. таємної - для представників опозиції, які мають відповідний статус);
• безперешкодний доступ до визначених законодавством джерел фінансування, включно з державним фінансуванням витрат, повязаних з проведенням виборів.
Список литературы
1. Баубліс В. Опозиція у сеймі Литовської Республіки: права та гарантії діяльності. // Національна безпека і оборона, № 7. - К., 2002. - С. 61-63.
2. Павленко І. Правовий статус опозиції // Політичний менеджмент. - 2005. - № 5 (14). - C.16-30.
3. Павленко Р. Опозиція: права і повноваження //Людина і політика. - 2002. - №4. - С. 3-11.
4. Підлуська І. Статус і права опозиції: порівняльний аналіз //Опозиція: статус, права та зобовязання. Європейський досвід та українські реалії (Матеріали науково-практичного семінару)// Вісник Школи політичної аналітики. - 2003. -№ 2(7). - с. 16-20.
5. Сюремен Ф. Де . Парламентська опозиція у Франції: законодавче забезпечення і традиції діяльності // Національна безпека і оборона, № 7. - К., 2002. - С. 65 - 67.
6. Хайланд Д. Захист політичних прав меншин - один з головних принципів Конституції США // Національна безпека і оборона, № 7. - К., 2002. - С. 67 - 69.
7. Opozycja parlamentarna. - Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe, 2000. - 353 c.