Теоретико-методологічні засади дослідження діяльності інституційних інвесторів. Аналіз формування системи інституційних інвесторів в економіці України. Характеристика перспектив підвищення ефективності діяльності інституційних інвесторів в Україні.
Аннотация к работе
Одним із чільних складників монетарної економіки є інституційні інвестори, які, трансформують вільні кошти фірм і заощадження домогосподарств в інвестиції. Багато авторів послуговується терміном „інституційні інвестори”, а водночас ще немає достатньої чіткості як стосовно визначення цього поняття, так і щодо єдиної класифікації інституційних інвесторів. Наукова новизна одержаних результатів: До основних наукових результатів, які становлять особистий здобуток дисертанта, належать такі: Вперше: - на основі аналізу проблем функціонування інституційних інвесторів з обґрунтуванням їх важливості в економічній системі України запропоновано поняття „система інституційних інвесторів” як економічної категорії, що відображає сукупність взаємоповязаних інститутів, які займають провідну роль у процесі трансформації заощаджень в інвестиції, використовуючи при цьому аналогічні механізми та інструменти; для оцінки рівня розвитку системи інституційних інвесторів запропоновано показник рівня активів інституційних інвесторів, що відображає частку активів інституційних інвесторів у ВВП країни; Уточнено: - визначення поняття „інституційні інвестори”, якими запропоновано вважати учасників фінансового ринку, котрі відіграють провідну роль у процесі трансформації заощаджень в інвестиції, акумулюючи кошти індивідуальних інвесторів (як правило, шляхом випуску власних цінних паперів або на довірчій основі), що використовуються для інвестування у фінансові та матеріальні активи (найчастіше в цінні папери), диверсифікуючи інвестиційні вкладення, зменшуючи, отже, ризики та отримують інвестиційний дохід; Набули подальшого розвитку: - підходи до класифікації інституційних інвесторів, зокрема виокремлено низку класифікаційних ознак, за: 1) загальними характеристиками (інституційні інвестори банківського типу, інституційні інвестори небанківського типу, міжнародні інституційні інвестори); 2) функціями, які виконують інституційні інвестори в економіці (соціально-орієнтовані інституційні інвестори, кредитно-ощадні інституційні інвестори, ризикові інституційні інвестори); 3) способами акумуляції заощаджень (заощаджувальні інституційні інвестори, довірчі інституційні інвестори, інституційні інституційні інвестори; 4) напрямами інвестування (ті, що інвестують переважно у цінні папери, кредитні інституційні інвестори та інші інституційні інвестори;У першому розділі - „Теоретико-методологічні засади дослідження діяльності інституційних інвесторів” - зясовано сутність поняття „інституційні інвестори”, визначено їх види і функції, які вони виконують, розкрито механізми та інструменти реалізації ними інвестиційної діяльності, а також узагальнено світовий досвід діяльності інституційних інвесторів та можливості його використання в Україні. Автор зазначає, що у сучасній економічній та юридичній літературі немає єдиного достатньо вичерпного тлумачення поняття „інституційні інвестори” і це породжує низку методологічних проблем, стосовно віднесення тих чи інших інвесторів до категорії інституційних. Втім, спираючись на вітчизняні набутки у сфері фінансової інфраструктури, автор зазначає, що подальший аналіз інституційних інвесторів у трансформаційній економіці України доцільніше проводити з позиції їх поділу на інституційних інвесторів банківського типу, інституційних інвесторів небанківського типу та міжнародних інституційних інвесторів. У другому параграфі концептуальним моментом є визначення системи інституційних інвесторів як сукупності регулятивних органів і взаємоповязаних інститутів, що використовують подібні механізми та інструменти, що під впливом низки чинників займають провідну роль у процесі трансформації приватних заощаджень в інвестиції. Для оцінки ролі інституційних інвесторів у національній економіці запропоновано використовувати показник рівня активів інституційних інвесторів (РАІІ), який можна обчислити за формулою: (1) де РАІІ - рівень активів інституційних інвесторів, АІІ - обсяг активів інституційних інвесторів.Інституційні інвестори - це фінансові посередники, які різними способами залучають кошти індивідуальних інвесторів (як правило, акумулюють кошти індивідуальних заощадників, часто випуском власних цінних паперів або на довірчій основі), що використовуються для здійснення операцій з фінансовими та матеріальними активами (здебільшого з цінними паперами), диверсифікуючи інвестиційні вкладення (інколи надають довгострокові інвестиційні ресурси у кредит субєктам господарювання), зменшуючи, отже, ризики та отримують інвестиційний дохід, виконуючи провідну роль у процесі трансформації заощаджень у інвестиції. З огляду на характер та особливості функціонування інституційних інвесторів, можна виокремити кілька класифікаційних ознак для поєднання їх у різні групи, зокрема, за загальними характеристиками: інституційні інвестори банківського типу, інституційні інвестори небанківського типу, міжнародні інституційні інвестори; за функціями, які виконують інституційні інвестори в економіці: соціально-орієнтовані інституційні інвестори, кредитн