Характеристика основних моделей, у яких реалізувалася історична траєкторія становлення і розвитку бікамералізму. Розгляд зразків інституціонального дизайну верхніх палат парламенту. Класифікація функціональних параметрів існуючих сенатських інститутів.
Аннотация к работе
Розмаїття цих варіантів багато в чому залежить від способу обрання законодавців, повноважень, якими володіють законодавчі органи та інших питань, навколо яких точиться напружена дискусія серед політиків та експертів. Тим часом резонансні дебати з приводу бікамералізму, що перманентно виникають в Україні, продемонстрували вузькість його теоретичного освоєння у вітчизняній політичній науці, відсутність узагальнюючої перспективи обговорення цього питання. Аналіз процесів становлення та розвитку бікамеральних структур і поширених у сучасній практиці інституціональних принципів та зразків оформлення верхніх палат парламентів представлено дослідженнями Т. Значний інтерес для дослідження становить блок джерел, що висвітлюють класичні теоретичні аспекти виникнення, розвитку й інституціонального моделювання двопалатних парламентів (Дж. Особливу цінність мають дослідження сучасних суспільних трансформацій та політичної модернізації суспільства, в яких розглядаються проблеми інституціонального вибору в контексті “демократичного транзиту” та досліджуються закономірності побудови стабільної та ефективної політичної системи в країнах посткомуністичного світу (В.П.У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито сутність та стан наукової розробки проблеми, сформульовано мету, завдання, визначено його обєкт, предмет та теоретико-методологічні засади, авторське бачення наукової новизни, теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження, подано дані про апробацію одержаних результатів, структуру та обсяг дисертації. У першому розділі “Бікамералізм в історичній ретроспективі: теоретичні дебати та інституціональний вибір”, який структурно складається з двох підрозділів, визначаються теоретичні та історичні траєкторії становлення та розвитку феномену/інституту бікамералізму. У першому підрозділі “Генезис та історична динаміка бікамеральних систем” підкреслюється, що питання генезису бікамералізму має дискусійний характер. Ключовим моментом подальшого розвитку означених ліній стало формування в європейському дискурсі “флорентійської” і “венеціанської” шкіл - двох магістральних течій з проблеми республіканського правління, що склали фундамент становлення новоєвропейських парадигм співвіднесення бікамералізму і демократії. У цілому за критерієм способу формування верхніх палат парламентів виділяються три групи: 1) верхні палати, що обираються повністю; 2) палати, що формуються за принципом поєднання часткового обрання і часткового призначення; 3) повністю призначувані верхні палати.Аналіз процесів виникнення і становлення бікамерального парламентаризму виявляє високий рівень його адаптованості до умов політичного середовища, що змінюються, і в тому числі до якісно нових викликів системи. Гнучким механізмом, що забезпечує його унікальну здатність до трансформації, модернізації та моделювання, виступає представницька природа сенатських палат, що легко мімікрує. Однак у сучасному політичному розвитку домінує “процесуальна” теорія і модель демократії, і тому та концептуальна лінія, у якій вона присутня (“венеціанська школа” - ліберальна парадигма - “процесуальна” концепція) і яка, як доведено в даній роботі, інтегрує демократію саме з бікамеральним типом парламентаризму, виглядає безумовно більш переконливою. Бікамералізм цілком доречний як засіб демократизації парламентаризму в поставторитарних транзитах, адже він вирішує декілька грунтовних для них завдань: знімає системний конфлікт між соціальною інклюзивністю й інституціоналізацією різних інтересів, забезпечує законодавчий процес стратегічно компетентною та консенсуально орієнтованою політичною елітою, стримує руйнівну політичну активність мас, яка загрожує стабільності системи.
План
2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вывод
1. Аналіз процесів виникнення і становлення бікамерального парламентаризму виявляє високий рівень його адаптованості до умов політичного середовища, що змінюються, і в тому числі до якісно нових викликів системи. Гнучким механізмом, що забезпечує його унікальну здатність до трансформації, модернізації та моделювання, виступає представницька природа сенатських палат, що легко мімікрує.
2. Дослідження проблеми співвіднесення демократії й інституту двопалатності в класичній і сучасній теорії виявляє дві конфронтуючі парадигми її інтерпретації. Однак у сучасному політичному розвитку домінує “процесуальна” теорія і модель демократії, і тому та концептуальна лінія, у якій вона присутня (“венеціанська школа” - ліберальна парадигма - “процесуальна” концепція) і яка, як доведено в даній роботі, інтегрує демократію саме з бікамеральним типом парламентаризму, виглядає безумовно більш переконливою.
3. Бікамералізм цілком доречний як засіб демократизації парламентаризму в поставторитарних транзитах, адже він вирішує декілька грунтовних для них завдань: знімає системний конфлікт між соціальною інклюзивністю й інституціоналізацією різних інтересів, забезпечує законодавчий процес стратегічно компетентною та консенсуально орієнтованою політичною елітою, стримує руйнівну політичну активність мас, яка загрожує стабільності системи.
4. У секторі функціональних параметрів значимість бікамералізму визначається структурою розмежування повноважень і системою міжпалатного погодження протиріч. У межах структури розмежування повноважень основним критерієм сили бікамералізму виступає співвідношення законодавчих прерогатив палат. У межах системи міжпалатного погодження функціональний вплив верхньої палати детермінований силою її вето відносно відхилених законопроектів і принципом її участі в процесі міжпалатного погодження з питань ветованого законодавства.
5. Термін існування кабінету зростає в ситуації його підтримки однаковою більшістю в обох палатах, відповідно, уряди, яким вдається керувати більшістю відразу в обох палатах, є більш міцними, ніж ті, які мають у верхній палаті тільки меншість за інших рівних умов.
6. Стабільність уряду корелюється з його статусом у верхній палаті: найвищі показники своєї тривалості мають як однопартійні, так і коаліційні кабінети з мінімально необхідною підтримкою. Відповідно, “додавання” партій для того, щоб забезпечити уряду підтримку одночасно в обох палатах, може мати і опосередковано-негативний ефект: коаліційний кабінет з максимально широкою підтримкою має найменшу тривалість правління. Разом з тим, сильний бікамералізм із “двома ворогуючими більшостями” у різних палатах “змушує” до створення широкого коаліційного кабінету.
Список литературы
1. Новиков М. Демократизация, модернизация и всемирно-исторические процессы // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна „Питання політології”. - Харків, 2000. - № 487. - С. 134-138.
2. Новіков М.М. Політична модернізація і концептуальні проблеми демократії // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна „Питання політології”. - Харків, 2001. - № 518. - С. 50-56.
3. Новіков М.М. Політичні виміри модернізації: головні параметри та підходи // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна „Питання політології”. - Харків, 2002. - № 555 - С. 35-41.
4. Новіков М.М. Інституційні виміри бікамеральних систем: формальний аналіз // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна „Питання політології”. - Харків, 2004. - № 643. - С. 147-154.
5. Новіков М.М. Бікамералізм: інституціональні модифікації та функціональні ефекти // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна „Питання політології”. - Харків, 2005. - № 702. - С. 69-75.
6. Новіков М.М. Проблема бікамералізму в українському контексті: сучасні дискусії // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна „Питання політології”. - Харків, 2006. - № 737. - С. 63-70.
7. Новіков М. Становлення та розвиток бікамералізму в історичній ретроспективі // Наукові праці. Серія: Політичні науки (Миколаївська філія Нац. ун-ту “Києво-Могилянська Академія”). - Миколаїв, 2006. - Вип. 27.- Том. 40. - С. 57-62.
8. Новіков М.М. Бікамералізм у системі подолання суспільних конфліктів // Соціально-політичні протиріччя та проблеми соціального партнерства: Зб. наук. пр. (за матер. XVI Харківських політологічних читань). - Харків: НЮАУ, 2005. - С.180-182.
9. Новіков М. Бікамеральне представництво після лібералізму? // Історична соціальна наука в світ-системній перспективі: Матер. міжн. наук. колоквіуму. - Харків: Константа, 2005. - С. 60-61.