Інституціональні механізми інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації - Автореферат

У цьому дисертаційному дослідженні за основу для аналізу і моделювання передумов і механізмів інвестування в перехідній економіці був узятий інституціональний компонент господарської діяльності, тобто ті традиції, норми, правила, звички, установи й організації, що забезпечують передбачуваність і погодженість взаємних дій економічних агентів, що переслідують свої інтереси. Основний характер носить концепція капіталістичного накопичення К.Маркса, якому вперше в історії економічної науки вдалося одержати цілісну інституційно-функціональну модель передумов, механізмів, наслідків і тенденцій інвестування капіталу в умовах індустріальної системи. Методологічний інструментарій дослідження був сформований на основі конкретно-історичного підходу до моделювання обєкта дослідження з використанням інституціональних категорій і понять; при розгляді специфічних інституціональних механізмів інвестування в перехідній економіці була активно використана концепція інверсійного розвитку. Виходячи з потреби в заглибленому і розширеному тлумаченні інвестиційних проблем перехідної економіки, а також з огляду на ступінь розробленості в науці питань інституціонального забезпечення інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації, дисертант поставив мету дослідження - вивчити передумови, фактори і механізми формування інституціональних основ інвестиційної діяльності в умовах переходу до ринку. На підставі трактування інвестування як образу господарських дій, що історично формується і розвивається, показано, що істотним аспектом інвестування є реалізація і розширення позитивної свободи субєкта, що хазяйнує, за допомогою професіоналізованого керування невизначеністю на тривалих інтервалах, у силу чого інвестування може розглядатися як прямий інструмент ринкової трансформації, що формує і закріплює навички вільної ринкової поводінки.Таким чином, потреба в чистих інвестиціях може виникати вже в системі з відсутністю інновацій і росту. На відміну від поточної господарської діяльності чи поточного споживання, де фактор часу присутній в знятому виді, інвестування додає ресурсу часу самостійної економічної форми. Внутрішніми моментами процесу інвестування виступають: заощадження частини прибутку, відрахування з поточного споживання, культивування зростаючих потреб, відкладання споживання, розміщення частини прибутку в формі діяльності, що дозволяє відкласти процес у часі. Ця теза, безперечно, має і зворотний бік: якщо інвестору звязують руки, обмежують його право на раціональний вибір у просторі й часі, то це позбавляє інвестиційну діяльність значної частини її соціальної привабливості і престижності. І формально, і реально вершину піраміди статусів займає держава: вона має найвищий рівень доступу до публічних інвестиційних ресурсів завдяки системі оподатковування і державного кредиту; вона видає законодавчі норми інвестиційної діяльності; вона має монопольне право на використання важелів макроекономічного регулювання інвестиційної діяльності.Ринкові механізми господарювання вимагають формування адекватної їм технічної й інституціональної бази економіки, інакше вони мовби “провисають у повітрі” і можуть досить швидко деградувати в силу їхнього формального характеру. Інвестування як спосіб , організації господарської діяльності являє собою суперечливу єдність загальних абстрактних моментів, властивих усім історичним епохам і формам організації господарства, і специфічних, конкретно-історичних моментів, що виражають особливі методи і стереотипи господарської поведінки людей на різних історичних етапах і в різних національно-державних умовах економічного життя суспільства. Специфічні моменти звичайно виводяться за рамки обєкта економічного моделювання, і тим самим залишаються “на відкуп” або конкретно-економічним наукам, або різного роду практичним методичним посібникам різного рівня - від методів інвестиційного менеджменту на підприємстві до методичних рекомендацій з розробки інвестиційної складової державної економічної політики. Інвестування як особливий напрямок і форма господарської діяльності характеризується конкретно-історичною обумовленістю і має інституціональну природу. На підставі аналізу форм і передумов, відкладених у часі рівноважних бюджетних рішень, удалося структурувати інституціональні основи і передумови інвестиційної діяльності і виділити критерії періодизації становлення зрілих форм інвестування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Необхідність активізації інвестиційних процесів стає особливо актуальною в міру завершення перших етапів ринкової трансформації. Ринкові механізми господарювання вимагають формування адекватної їм технічної й інституціональної бази економіки, інакше вони мовби “провисають у повітрі” і можуть досить швидко деградувати в силу їхнього формального характеру. У той же час класичні ринкові методи стимулювання інвестицій далеко не завжди призводять до очікуваних результатів в умовах перехідної економіки. Потреба в дослідженні інституціональних механізмів інвестиційної діяльності в умовах переходу до ринку обумовлена, насамперед, відсутністю цілісної системи надійних практичних інструментів інвестиційної політики.

Інвестування як спосіб , організації господарської діяльності являє собою суперечливу єдність загальних абстрактних моментів, властивих усім історичним епохам і формам організації господарства, і специфічних, конкретно-історичних моментів, що виражають особливі методи і стереотипи господарської поведінки людей на різних історичних етапах і в різних національно-державних умовах економічного життя суспільства. Загальні моменти інвестиційної діяльності традиційно є предметом функціонального моделювання в рамках усіляких теоретичних шкіл і напрямків економічної науки. Специфічні моменти звичайно виводяться за рамки обєкта економічного моделювання, і тим самим залишаються “на відкуп” або конкретно-економічним наукам, або різного роду практичним методичним посібникам різного рівня - від методів інвестиційного менеджменту на підприємстві до методичних рекомендацій з розробки інвестиційної складової державної економічної політики.

Наслідком такої ситуації звичайно є дефіцит системного цілісного підходу при розробці цілей, задач і напрямків інвестиційної політики держави. Це, у свою чергу, знижує ефективність інвестиційної політики і може породжувати непередбачені наслідки інвестиційних рішень - у соціальній сфері, у сфері зовнішньоекономічних звязків, у монетарній системі і т.і. Профілактика таких непередбачених наслідків можлива на основі системного осмислення всіх звязків і взаємодій інвестиційних процесів як складової частини більш загальної функціональної й еволюційної поведінки господарської системи.

Проведене дослідження дозволило прийти до наступних висновків. Інвестування як особливий напрямок і форма господарської діяльності характеризується конкретно-історичною обумовленістю і має інституціональну природу. Основним системостворюючим елементом інституціонального комплексу виступає інвестиційний статус субєкта, що дозволяє визначити зміст і рамки взаємодії інвестиційних процесів і інституціональних форм у ринковій економіці.

На підставі аналізу форм і передумов, відкладених у часі рівноважних бюджетних рішень, удалося структурувати інституціональні основи і передумови інвестиційної діяльності і виділити критерії періодизації становлення зрілих форм інвестування.

Аналіз феномена інверсійного розвитку економік, які реформуються, дозволив розкрити деякі особливості взаємодії внутрішнього змісту процесу ринкових реформ із зовнішнім середовищем. Інверсійний розвиток - це рефлексія відсталої системи в зовнішньому інституціональному і технологічному середовищі. Передумовою переходу до інверсійної траєкторії соціально-економічної еволюції служать так звані демонстраційні ефекти більш розвинутих держав. Криза державно-соціалістичної системи розверталася і поглиблювалася на фоні реально існуючих постіндустріальних зразків моделей бажаного соціально-економічного пристрою.

Але інверсійний розвиток таїть у собі і визначені небезпеки. Нерідко виникають спрощені уявлення про межі історичного наслідування, що орієнтують країну на повторення всього успішно і ефективно працюючого в лідера. Однак дуже часто країна, що наслідує, наштовхується на межі і границі ефективності запозичень. Ці межі можуть бути повязані не тільки з конкретно-історичною специфікою даної держави чи народу, але ще і зі схованими інверсійними явищами. Тому шлях прискореної модернізації є внутрішньо суперечливим і конфліктним.

В умовах реформ державі потрібно чітко вказати мінімум незмінних чи більш-менш стабільних інституціональних зон господарювання - державний сектор, недержавний сектор, дрібний бізнес чи що-небудь інше. У цих зонах має бути гарантований принцип непогіршення базисних умов господарювання - доступу до ресурсів, свободи вибору, рівня і порядку оподатковування і т.і. Селективна інституціональна стабільність повинна розглядатися не як повна ізоляція від процесу реформ, а як критерій інтенсивності напрямків змін. Цей підхід є в інвестиційному відношенні більш ефективним і дає можливість послідовно формувати такі інвестиційні механізми, що можуть включатися в роботу поетапно, без попереднього формування всього комплексу інвестиційних інститутів ринкового типу.

Статті у фахових наукових виданнях

1. Мартынюк В.Н. Особенности инверсионного развития институтов инвестиционной деятельности в условиях рыночной трансформации // Технічний прогрес та ефективність виробництва: Вісник Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”. Збірка наукових праць. Випуск 24. - Харків: НТУ “ХПІ”, 2001. - С.27-30.

2. Мартынюк В.Н. Инверсия как социально-экономический феномен и ее проявление в институтах переходной экономики индустриального типа // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Економічна серія. - Харків. - 2001. - № 530. - С. 308- 311.

3. Мартынюк В.Н. Инвестиционные процессы в институциональной системе координат // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Економічна серія. - Харків. - 2002. - № 575 - С.350-354.

Інші статті

4. Мартынюк В.Н. Система инвестиционных институтов переходной экономики // Вчені записки Харківського гуманітарного інституту “Народна українська академія”: Зб.наук.праць. Т.8. - Харків: Око, 2002. - С.367-372.

Тези доповідей: 5. Мартынюк В.Н. Конкурентные механизмы консолидации социально-экономической системы // Проблемы равновесия экономических систем в условиях рыночной трансформации: Материалы II межвуз. науч.-практ. конф. - Харьков. - 2001. - С.65-66.

Размещено на .ru