Дослідження умов та факторів інституціоналізації волонтерського руху в Україні. Особливості мотивації волонтерів, елементи ціннісно-нормативної, символічно-смислової та статусно-рольової структур волонтерського руху, формування колективної ідентичності.
Аннотация к работе
Проголошення незалежності України дало поштовх початку трансформаційних процесів в усіх сферах життя суспільства, що у свою чергу поставило питання актуальності досліджень його нових реалій. Завершення епохи колективних форм участі у громадському та суспільно-політичному житті, трансформація суспільного устрою, переорієнтація на засади ринкової економіки, суспільно-політична та економічна нестабільність призвели до занепаду або часткової трансформації старих і появи нових видів соціальних відносин та соціальних інститутів, одним із яких і виступає волонтерство. Оцінюючи перспективи розвитку ініціативної індивідуальної та колективної активності в Україні, Є.Головаха та Н.Паніна наголошують на необхідності нових ґрунтовних досліджень інституціоналізації суспільних процесів у цій галузі: “Перспектива переходу українського суспільства до внутрішньо несуперечливої інституціональної системи повязана з можливістю розвитку так званої “неінституціональної політики”, ґрунтованої на активності самодіяльних соціальних рухів та організацій, які сприяють освоєнню неінституціонального простору і формуванню соціального капіталу і нових форм демократичної правової, політичної, економічної й духовної культури. Волонтерство є суспільно-корисною безоплатною діяльністю, яка є чинником формування духовних, морально-етичних, культурних, суспільно-політичних та економічних цінностей і може набувати будь-яких форм від традиційних інститутів обопільної допомоги до мобілізованої суспільно-корисної праці під час криз або стихійного лиха, від проявів альтруїзму до структурованої організації волонтерського руху міжнародного масштабу. дослідити емпіричні особливості та факти становлення волонтерського руху як соціального інституту, які обумовлені сучасним етапом розвитку волонтерської діяльності в Україні; емпірично виявити відмінності, що виникають у процесі становлення і розвитку структур волонтерського руху залежно від соціально-демографічних характеристик та індивідуальних особливостей волонтерів та соціального середовища (зокрема, типу та напряму роботи організацій), в якому реалізується їх діяльність.У звязку з тим, що різні теоретичні підходи пропонували власні уявлення щодо соціальних інститутів та процесу інституціоналізації, автор узагальнила існуючі точки зору і запропонувала аналітичну схему, яка включає чотири основні перспективи, в межах яких соціальні інститути розглядаються як: функції, регулятори поведінки, статусно-рольові і символічні комплекси. При цьому Т.Парсонс акцентує увагу на формуванні нормативної і рольової структур; Дж.Хоманс - на мотивації, створенні системи норм і правил, організаційної бази; С.Фролов - на ціннісно-нормативній і статусно-рольовій структурах; П.Бергер і Т.Лукман - на типізації, формуванні символічно-смислових універсумів та легітимації; П.Штомпка пропонує дві схеми цього процесу: інституціоналізацію інновацій та інституціоналізацію відхилень від правил. Проаналізувавши та узагальнивши різні погляди щодо інституціоналізації та існуючі схеми і механізми даного процесу, автор роботи створила власну аналітичну схему процесу інституціоналізації, яка включає: появу потреби, задоволення якої потребує організації спільних дій, її розповсюдження та усвідомлення частиною суспільства, формування ціннісно-нормативної, символічно-смислової, статусно-рольової структур і системи соціального контролю, легітимацію, легалізацію, формування колективної ідентичності та інституціональної поведінки. Спільними для ряду визначень соціальних рухів є три моменти: а) в основі виникнення соціальних рухів лежить спільність інтересів і цілей певної групи людей, які незадоволені існуючим соціальним порядком; б) соціальні рухи виникають в процесі довготривалої взаємодії і представляють собою колективні зусилля і/або сукупність установок щодо соціальних змін; в) діяльність учасників рухів здійснюється поза межами впливу традиційних формалізованих структур, а часом - в опозиції державним владним структурам. В процесі інституціоналізації волонтерського руху в Україні окреслюються мотиваційні аспекти волонтерської діяльності, відбувається формування ціннісно-нормативної, символічно-смислової та статусно-рольової структур, систем соціального контролю та передачі знань наступному поколінню, легітимація та легалізація волонтерської діяльності, однак не відбувається обєднання волонтерських осередків в єдину структуру: на державному рівні вони зосереджені навколо діяльності Державної соціальної служби у справах сімї, дітей та молоді, на громадському - навколо Центру волонтеріату “Добра воля” та Ресурсного центру підтримки громадських організацій “Гурт”.В результаті узагальнення різних поглядів на цей процес і його етапи, автором було запропоновано його аналітичну схему, яка включає: появу, розповсюдження та усвідомлення частиною суспільства потреби, задоволення якої потребує організації спільних дій, формування ціннісно-нормативної, символічно-смислової, статусно-рольової структур і системи соціального контролю, легітимація, легалі