Теоретичні положення концепцій інституціоналізації. Модель рівнів і типів інституціоналізації молодіжних громадських організацій. Тенденції сучасного стану молодіжних громадських організацій Львова, прогноз подальшого розвитку цього соціального інституту.
Аннотация к работе
Молодіжні громадські організації, які виступають частиною цього інституту, дають змогу здійснювати вплив на державні процеси молодим громадянам. Зважаючи на те, що молодь є найбільш мобільною соціальною групою, одним з найактивніших рушіїв суспільних трансформацій, зокрема в Україні, доцільно і важливо у практично-політичному плані вивчати саме молодіжні громадські організації, інституціоналізація яких досі не стала предметом окремого наукового аналізу. Львова, який значною мірою репрезентує інститут молодіжних громадських організацій великих українських міст. Завдяки своїм особливостям у сфері громадської діяльності, зокрема молодих людей, Львів, а точніше інститут молодіжних громадських організацій у цьому місті, є показовим для аналізу молодіжної активності у регіоні України, де найбільше розповсюджені цінності та ідеали громадянського суспільства, але водночас спостерігаються явища прагматизму й уприватнення життя. Крім того, процес інституціоналізації молодіжних громадських організацій у сучасній Україні розпочався саме зі Львова, де зявилися перші організації, сформувалося молодіжне громадське середовище зі своїм типом соціальних відносин, нормативною та рольовою системами тощо.Перший розділ “Основні теоретичні підходи до проблем інституціоналізації та специфіка їх застосування стосовно молодіжних громадських організацій” пропонує розгляд теоретичних засад процесу інституціоналізації, зокрема, первинного та вторинного рівнів, у контексті становлення і розвитку інституту молодіжних громадських організацій. На вторинному рівні інституціоналізації відбувається трансформація існуючого соціального інституту в системі субєктивних або внутрішніх (членство як обєднання носіїв певних соціальних ролей, нормативна система, структура, спрямування, діяльність або соціальна практика, оцінка, перспективи розвитку) та обєктивних або зовнішніх (імідж у громадській думці, рівень участі у практиці інституту, рівень поінформованості) індикаторів, відповідно до тих потреб і обставин, які виникають або зникають у процесі соціальної практики цього інституту. Поняття “молодіжні громадські організації” (“неурядові або недержавні організації” (NGO), “неприбуткові організації” (NPO), “волонтерські організації”, “організації третього сектора”) вивчали українські вчені, зокрема М. У роботі запропоновано визначення молодіжних громадських організацій, яке, на відміну від більшості відомих визначень, розглядає їх як один з головних соціальних інститутів громадянського суспільства, а також подано класифікації цих організацій за такими критеріями, як статутні завдання організацій (виховні, релігійні, студентські, професійні, екологічні та ін.), їх сутнісна структура (організації та обєднання, спілки, коаліції організацій), ступінь самостійності, зрілості, формалізованості, активності, впливовості та інтегрованості, а також джерела фінансування та функції, які вони виконують у системі традиційних соціальних інститутів тощо. Емпірично підтверджено, що у процесі габітуалізації та типізації взаємної діяльності молодіжні громадські організації сформували свою статусно-рольову систему (різні організації виконують різні соціальні ролі: одні виховують молодь, інші займаються соціальною діяльністю, ще інші поширюють політичні ідеї тощо; існують організації, метою яких є задоволення певних суспільних потреб, а є й такі організації, що обслуговують особисті, часто фінансові, інтереси певних осіб тощо), нормативну систему (котра, як виявилося під час дослідження, є подібною у багатьох організаціях, а отже, діє в межах усього інституту), структуру (базується на принципі вертикальної ієрархічності або горизонтальної автономності), а також легітимізували та легалізували їх, що дає їм право вважатися соціальним інститутом.Вивчивши теоретико-концептуальні особливості первинної і вторинної інституціоналізації молодіжних громадських організацій та перевіривши їх на практиці, у висновках можемо констатувати теоретичну розробку та емпіричне обґрунтування комплексного підходу до дослідження специфіки становлення і трансформації інституту молодіжних громадських організацій на первинному та вторинному рівнях, що забезпечує вирішення наукової задачі дисертаційного дослідження. 1) Інституціоналізація тлумачиться як виникнення і трансформація соціального інституту (у нашому випадку - інституту молодіжних громадських організацій), який володіє низкою ознак, а саме здатністю до внутрішньої узгодженості і самовідтворення, зокрема, за рахунок системи соціальних норм і ролей, а також гнучкістю, котра уможливлює і незалежність від зовнішнього середовища, і співпрацю з ним. 2) Молодіжні громадські організації трактуються як невідємний соціальний інститут громадянського суспільства, який повинен відповідати за формування цього суспільства, виконуючи функцію посередника між державою і громадськістю. 3) Підтверджено, що молодіжні громадські організації пройшли всі необхідні етапи первинної інституціоналізації, а саме формування, відповідно до певної суспільної потреби, у