Теоретико-методологічні підходи до вивчення груп інтересів. Клани та корпорації у перехідних суспільствах. Моделі співіснування формальних та неформальних інститутів у молодих демократіях. Аналіз впливу груп інтересів на діяльність владних інститутів.
Аннотация к работе
Важливість наукового осмислення особливостей інституціоналізації груп інтересів пояснюється системними суспільно-політичними змінами, що відбуваються в сучасній Україні, субєктами яких виступають суспільство і держава. Діяльність груп інтересів, що шукають шляхи впливу на процес ухвалення рішень і на переорієнтацію владних структур відповідно до інтересів своїх членів, стає чинником повсякденного політичного життя. Виразна тенденція до зростання участі груп інтересів у політиці спонукає до наукового осмислення мотивації їх політичних дій, концептуального осмислення політико-технологічних і комунікаційних аспектів взаємовідносин цих акторів, вивчення особливостей функціонування на різних етапах демократизації соціальної системи; зумовлює необхідність уточнення сучасної парадигми розвитку громадянського суспільства в Україні. Системний аналіз функціонування масових за чисельністю, впливових за масштабами діяльності, вагомих за характером вирішуваних завдань груп інтересів має як методологічне, так і прикладне значення, оскільки дає змогу своєчасно реагувати на соціальні вимоги і запити; зробити акції організованих груп більш органічними для політичних процесів; забезпечити ефективність правового регулювання їх діяльності; скоригувати механізм взаємодії груп інтересів з владними структурами, залучати громадські ініціативи до вироблення державної політики з пріоритетних напрямів. Особливістю України, як і деяких інших країн пострадянського простору, є те, що групи інтересів не можуть відстоювати свої інтереси на основі законів, які прямо чи опосередковано визначають їх права та обовязки.У першому розділі «Теоретико-методологічні підходи до вивчення груп інтересів» обґрунтовано широкий підхід до тлумачення груп інетресів, розуміючи під ними організації, які обєднують громадян на основі тих чи інших специфічних цілей чи функцій, артикулюють колективні вимоги та шукають оптимальні шляхи їх просування переважно через вплив на прийняття політичних рішень. Адже групи інтересів, різні за цілями, функціями, рівнем організації і характером членства, представляють і політизовані угруповання бізнес-еліти, і добровільні організації, і регіональні еліти та створювані ними структури представництва інтересів, і великі корпорації і фірми, що виступають від імені акціонерів і найманого персоналу. Індивіди утворюють групи, які є основними акторами у демократичному політичному процесі; групи точно відображають інтереси членів та є політично активними, зацікавлені групи надають інформацію на тому рівні, на якому вони діють ефективніше, ніж уряд; уряд забезпечує рівний доступ до прийняття рішень та баланс груп. У другому розділі «Клани та корпорації у перехідних суспільствах» розглядаються різні моделі співіснування формальних та неформальних інститутів у молодих демократіях, для яких характерна інституціоналізація неформальних практик та правил політичної гри, що не лише доповнюють формально легітимізований процес інституціоналізації, а залежно від характеру неформальних інститутів можуть суперечити формальній інституціоналізації. Як зазначається у дисертації, для неокорпоративізму характерні загальні риси корпоративістських структур, але зявляються і особливості: зникає елемент обовязковості членства; формально система представництва стає конкурентною: підприємці й працівники можуть вільно створювати будь-які організації для відстоювання своїх інтересів; неокорпоративістське регулювання обовязково врівноважується плюралістичним, багатопартійним парламентським представництвом; відносини між представниками галузей і державою перетворюються з односторонніх на відносини обміну і торгу.