Підходи до визначення спорту як соціального інституту та його соціальні функції. Чинники та механізми змін структурних компонентів спорту як соціального інституту, встановлення напрямків його розвитку в Україні. Модель структури сучасного спорту.
Закріплення та здійснення соціалізованої діяльності, наявність субєктів спорту (тренерів, спортсменів, викладачів фізичної культури та спорту), системи організацій і закладів, що здійснюють керівництво, наявність у його структурі численних інструкцій, правил, норм, заборон, системи заохочень і доган, державного законодавства - усе це свідчить про те, що спорт як соціальний інститут необхідно розглядати у контексті історичної й культурної динаміки розвитку суспільства. Проблемна ситуація полягає в тому, що загальні соціологічні теорії спорту не дають достатніх наукових даних про чинники й закономірності розвитку спорту як соціального інституту, які є необхідною умовою прогнозування напрямів його розвитку та прийняття управлінських рішень щодо організації спортивної діяльності як одного з найдинамічніших і значущих компонентів соціального життя суспільства. А це, в свою чергу, актуалізує проблему структуризації спорту, яка повязана з процесом становлення та розвитку структурних елементів спорту; впливу соціальних чинників на його структурування, дії механізмів становлення спорту як соціального інституту; трансформації його інституційних структур за сучасних умов ринкових відносин і конкуренції. У ході дослідження було опитано такі групи експертів: президенти, віце-президенти, генеральні секретарі, голови виконкомів, виконавчі директори (на рівні федерацій олімпійських і неолімпійських видів спорту); генеральний секретар, начальники управлінь (на рівні Національного Олімпійського комітету України); директори департаментів, заступники директорів департаментів, начальники управлінь, директор всеукраїнського центру фізичного здоровя населення "Спорт для всіх", директор центру ліцензування, начальники відділів (на рівні Міністерства України у справах сімї, молоді та спорту). рекомендовано напрямки бажаних для суспільства інституційних змін в галузі соціальних відносин та процесів розвитку спорту: пропорційний взаємозбагачувальний розвиток фізкультури і спорту; розширення можливостей масового доступу до спорту та фізкультури; посилення видовищності спорту та фізкультури, пафосу змагальності; здешевлення спортивних послуг для громадян; підвищення рівня культури, престижу та збагачення системи цінностей фізкультури і спорту.У першому розділі "Теоретико-методологічні підходи до визначення спорту як соціального інституту" проаналізовано роботи класиків соціологічної думки стосовно розуміння сутності соціальних інститутів, описано загальноприйняті соціологічні теорії спорту як соціального інституту та визначено його провідні функції. Однак, доцільно було б говорити про спорт і фізичну культуру як відносно самостійні явища, що характеризуються як частковим збігом, так і великою кількістю розбіжностей. Можна виділити такі фактори, що визначають самостійність спорту: направленість на досягнення максимально доступних результатів; наявність видів спорту, що не повязані з руховою активністю (шашки, шахи); наявність великої кількості видів спорту, використання яких як засобів фізичної культури є важким (бобслей, стрибки на лижах з трампліну, мотоспорт); різке збільшення ролі позазмагальних факторів, що стимулюють ефективність тренувальної та змагальної діяльності (складний і дорогий спортивний інвентар, тренажери, діагностичне обладнання, спеціальне харчування, складні організаційні форми підготовки до змагань); використання спорту у політичних та ідеологічних цілях. Одночасно спорт отримує суспільне визнання - держава починає рекламувати заняття спортом. У третьому розділі "Тенденції розвитку та критерії інституціалізації сучасного спорту в українському суспільстві" проаналізовано динаміку стану спорту як соціального інституту в українському суспільстві та визначено, на основі експертної оцінки спорту як соціального інституту в Україні, тенденції його розвитку.Використаний метод історико-соціологічного аналізу особливостей становлення спорту як соціального інституту на різних історичних етапах розвитку суспільства дав можливість виокремити 12 етапів становлення спорту як соціального інституту та визначити основні критерії розвитку спорту як соціального інституту. Проведене експертне дослідження дозволило визначити структурні компоненти сучасного інституційного спорту, до яких належать: олімпійський (і похідні від нього: пара-, деф-) спорт; професійний спорт; система державного планування, регулювання та підтримки розвитку окремих видів спорту; самоорганізовані спортивні товариства; комерційні заклади та система організації спортивних змагань. Основними чинниками, що обумовлюють процес інституціалізації спорту в Україні виступають: рівень і спрямованість державної підтримки (категорізація видів спорту, визначення пріоритетності видів спорту, обсяги фінансування, система забезпечення підготовки тренерських кадрів і тренування), джерела фінансування та ступінь залучення інших соціальних інститутів (культура, політика, реклама). Зміни у змістовному наповненні інституціонального спорту окремими видами
План
Основний зміст роботи
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
