Інститути бюджетного права як підгалузі фінансового права - Автореферат

Це певною мірою пояснюється тим, що політичні, економічні та соціальні реформи, які проводяться в Україні, вимагають інтенсивної правотворчості, її ефективного впливу на ті перетворення, які спостерігаються сьогодні в державі. Практичне вирішення вказаних проблем багато в чому залежить від рівня розвитку і пізнання системи фінансового права, її структурних елементів, у тому числі і фінансово-правових інститутів. Маючи свій особливий предмет регулювання, бюджетне право разом із тим повязане з іншими розділами та інститутами фінансового права. Перші спроби визначення поняття та природи інститутів фінансового права були здійснені ще основоположниками науки фінансового права: С.І. В пострадянський період питання теорії інституту фінансового права набули особливої актуальності, що зумовлено зростанням ролі права у функціонуванні суспільства.Перший розділ “Поняття фінансового права як самостійної публічної галузі права” складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню фінансового права як самостійної публічної галузі права та дослідженню фінансово-правових інститутів як частини фінансового права. Загальний аналіз природи публічних фінансів дозволяє стверджувати, що природними межами фінансового права є природні межі публічних фінансів, тобто фінансовим правом повинні регулюватись всі без винятку розподільні, перерозподільні та контрольні відносини у сфері публічних фінансів, оскільки усі їх види утворюють єдиний предмет фінансового права. На основі цих вихідних норм підкреслюється, що фінансове право регулює відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності держави та муніципальних утворень, від імені яких виступають відповідні органи державної влади чи місцевого самоврядування. “Фінансова система держави як основа побудови фінансового права” аналізується структура фінансової системи України та її вплив на предмет фінансового права. На кожному рівні бюджетної системи України бюджетні права (повноваження) мають свої особливості, повязані із загальними повноваженнями органів влади відповідного рівня (Автономна Республіка Крим, область, район і т.д.), але є і загальні риси, які дають можливість визначити бюджетні повноваження України і органів місцевого самоврядування - як сукупність прав і обовязків, встановлених законодавством, що належить їм в особі органів державної влади або місцевого самоврядування по формуванню проектів бюджетів, розгляду, затвердженню і виконанню відповідних бюджетів і регулюванню бюджетних відносин на своїй території.Фінанси розглядаються як інструмент, який служить для формування і функціонування системи прямих і зворотних звязків у суспільстві, як основне джерело інформації про всі без виключення процеси у життєдіяльності суспільства і держави, як основа саморегулювання і самонастроювання держави і суспільства в цілому. Систему фінансового права України, як частину всієї правової системи держави, розглянуто як обєктивне явище, яке не залежить від волі окремої людини, а визначається характером фінансових відносин. Оскільки кожний інститут бюджетного права як підгалузі фінансового є самостійним блоком по відношенню до фінансового права, то такі інститути бюджетного права (наприклад, Бюджетний устрій і Бюджетний процес), створюють підсистему фінансового права. У звязку з цим доцільно в Бюджетному кодексі встановити, в яких випадках Уряд повинен обовязково визначити, що акт, який буде прийматися, обовязково повинен одержати економічне і юридичне обґрунтування щодо питання, скільки можна одержати доходів, скільки на їх одержання буде зроблено витрат, чи варто ці доходи включати в певний вид бюджетів. Конституція України встановила, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст.6). а в статті 106, де встановлюються основні повноваження Президента України, немає нічого щодо його повноважень у галузі фінансів і бюджету.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У дисертації проведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що полягає у окресленні найбільш оптимальної для сучасності моделі бюджетної системи України, дослідженні інститутів бюджетного права як підгалузі фінансового права. Проведене дослідження дозволило виявити недоліки законодавства у даній сфері та практиці його реалізації, а також зробити висновки, які мають значення як у теоретичному, так і в практичному розумінні: 1. Утворення, рух і використання грошових доходів держави, місцевих органів самоврядування, юридичних осіб усіх форм власності та громадян є обєктивною основою фінансів. Публічні грошові доходи до їх кінцевого використання на підставі рішень держави підрозділяються на відповідні цільовому призначенню відокремлені частки, які мають назву грошових фондів, що відрізняє їх від інших видів грошових відносин.

За порядком формування грошові фонди поділяються на централізовані та децентралізовані. Централізовані використовуються для потреб публічних органів - державних, місцевих або тих органів, на які держава вважає необхідним і легалізує їх існування. Дисертаційне дослідження присвячене всебічному висвітленню правових норм, які регулюють відносини в галузі централізованих (тільки бюджетних) коштів. Вперше у дослідженні чітко розмежовані інститути, що створюють фінансове право та його підгалузі, оскільки фінансово-правові інститути мають як спільні, так і своєрідні особливості.

2. Фінансові відносини повязані з економікою, але це якраз і повязує їх з державою. Фінанси розглядаються як інструмент, який служить для формування і функціонування системи прямих і зворотних звязків у суспільстві, як основне джерело інформації про всі без виключення процеси у життєдіяльності суспільства і держави, як основа саморегулювання і самонастроювання держави і суспільства в цілому. Держава надає правової форми більшості фінансових відносин, проте не всі суспільні відносини, що мають грошовий характер, регулюються фінансово-правовими нормами. Фінансові відносини існують тільки у формі правовідносин, які відображають економічні відносини.

3. Фінансово-правовий інститут - це частина фінансового права, що регулює вид однорідних фінансово-правових відносин. Систему фінансового права України, як частину всієї правової системи держави, розглянуто як обєктивне явище, яке не залежить від волі окремої людини, а визначається характером фінансових відносин. Немає абсолютно відокремлених галузей права, а фінансове право складається з правових інститутів - самостійних видів родових фінансових відносин. Одним з головних підрозділів фінансового права є бюджетне право, яке складається з кількох інститутів, що утворюють підгалузь фінансового права. Оскільки кожний інститут бюджетного права як підгалузі фінансового є самостійним блоком по відношенню до фінансового права, то такі інститути бюджетного права (наприклад, Бюджетний устрій і Бюджетний процес), створюють підсистему фінансового права. Головна функція фінансово-правового інституту полягає в тому, щоб у межах фінансово-правових відносин забезпечити відносно закінчене правове регулювання.

4. Дослідженням підтверджено, що стає все ясніше положення науки фінансового права про те, що фінансово-правові акти повинні, особливо у сучасних умовах, пройти науково-правову та економічну апробацію, а вже після цього втілюватися в практику. Останнім часом доволі часто акти Верховної Ради України і Президента України не знаходять підтримку, довго обговорюються, а потім скасовуються або ветуються.

Аналіз бюджетного законодавства як складової частини фінансового, дає можливість вважати, що питання обґрунтування фінансових законів, як і бюджетних (і періодичних, і постійнодіючих) у нас немає. Дуже часто закони не перевіряються практикою і не дають тих наслідків, яких від них очікують. У звязку з цим доцільно в Бюджетному кодексі встановити, в яких випадках Уряд повинен обовязково визначити, що акт, який буде прийматися, обовязково повинен одержати економічне і юридичне обґрунтування щодо питання, скільки можна одержати доходів, скільки на їх одержання буде зроблено витрат, чи варто ці доходи включати в певний вид бюджетів. Потрібно, щоб Верховна Рада України, затверджуючи багаторічні фінансові закони (а Бюджетний кодекс України - один з основних) спочатку одержувала економічний висновок експертів.

5. Конституція України встановила, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст.6). а в статті 106, де встановлюються основні повноваження Президента України, немає нічого щодо його повноважень у галузі фінансів і бюджету. Президент України має особливе положення в системі державних органів, забезпечує єдність державної влади і повинен бути гарантом державного суверенітету. Він є главою держави. В ст.106 Конституції України встановлено, що Президент України звертається з посланнями до народу та щорічними та позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України. Ці послання Президента не є нормативно-правовими актами, оскільки згідно з п. 31 статті 106 Конституції України Президент України видає укази і розпорядження, які є обовязковими до виконання на території України. Однак вважати Бюджетні послання Президента такими ж, з якими Президент України звертається до народу України або до Верховної Ради України не коректно.

В Бюджетному кодексі Російської Федерації є стаття 170, присвячена Бюджетному посланню Президента Російської Федерації і яка встановлює, що саме в цьому посланні Президента Російської Федерації визначається бюджетна політика Російської Федерації на черговий фінансовий рік. Практика послань глави держави законодавчому органу є в багатьох країнах і їх зміст, як правило, має великий вплив не тільки на парламент, але й на громадську думку в країні. Гадаємо, що в Україні необхідно визначити правове значення такого послання. Адже у скасованому Законі України “Про бюджетну систему” була норма про бюджетне послання Президента України.

6. Бюджетне право як підгалузь фінансового включає в себе інститути матеріального і процесуального права. Бюджетне право слід поділити, як і існує зараз у підручниках, на бюджетний устрій і бюджетний процес. У Бюджетному кодексі України опущено поняття бюджетного устрою, який в основному регламентує бюджетний процес. В той час як бюджетне законодавство будь-якої країни дає таке поняття, оскільки бюджетний устрій - це не тільки бюджетна система, яка визначається адміністративно-територіальним поділом країни. Бюджетний устрій визначається державним устроєм. Він повинен мати правову основу, яка визначає бюджетні повноваження держави, законодавчих, виконавчих органів і органів місцевого самоврядування, розподіл доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

Вважаємо за доцільне повернути до чинного бюджетного законодавства поняття бюджетного устрою, закріпивши його відповідно у розділі І статті 2 Бюджетного кодексу України.

7. Вважаємо за необхідне полегшити можливість одержання місцевими органами позичок для своїх бюджетів у фінансово-кредитних установах. Сучасне бюджетне законодавство тільки починає дозволяти місцевим бюджетам одержувати позички у фінансово-кредитних установах. Але, не дивлячись на існуючу фінансову кризу, для місцевих органів створені дуже жорсткі умови надання кредитів при виникненні касових розривів. Бюджетний кодекс України дозволяє надавати позички не більше, ніж на три місяці, при чому строк повинний закінчитися протягом одного бюджетного періоду, інакше місцевий орган буде покараний і йому кілька років не можна буде одержувати позички. Вважаємо, що така норма не відповідає сучасним умовам.

8. Пропонуємо ввести в Бюджетний кодекс України та бюджетну практику таку стадію бюджетного процесу як затвердження звіту про виконання бюджету. Зараз майже завжди при звіті приймаються зовсім інші показники, ніж ті, які були при затвердженні бюджету. Сьогодні немає механізму притягнення до відповідальності за винне порушення актів про бюджети, оскільки відсутні фінансові санкції. Хоча з 1997 року до Кримінального кодексу була внесена відповідальність посадових осіб за порушення бюджетного законодавства та за видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету, але ж це не фінансова відповідальність за порушення актів про виконання бюджету, які у більшості країн затверджуються законами і за тими ж показниками, які були внесені в акти про відповідні бюджети.

9. Контроль за дотриманням бюджетного законодавства здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу. Його здійснюють Верховна Рада України, її профільні комітети, Рахункова палата, Кабінет Міністрів України та центральні органи виконавчої влади, які створені для керування фінансовою діяльністю та здійснення фінансового контролю. До них належать Міністерство фінансів України, Головне державне казначейство України, Головне контрольно-ревізійне управління, Головна Державна Податкова Адміністрація України. Весь час провадиться внутрішньовідомчий фінансовий контроль ревізійними групами, головними розпорядниками бюджетних коштів та головними бухгалтерами. На всіх стадіях бюджетного процесу по місцевих бюджетах також здійснюється контроль органами місцевого самоврядування загальної компетенції та місцевими фінансовими органами.

10. Україна шукає шляхи для встановлення та зміцнення економічних та політичних звязків з Європейським Союзом. Однією з головних умов зближення України з Європейським Союзом може бути адаптація національного законодавства (а в першу чергу фінансового і бюджетного) до європейського через гармонізацію законодавства України із європейським. Для цього необхідно досліджувати фінансове законодавство країн ЄС і удосконалювати національне. З цією метою в дисертації вміщені пропозиції щодо покращення бюджетного законодавства України і наближення його норм до міжнародних стандартів.

1. Вакарюк Л.В. Передумови формування та розвитку фінансово-правових інститутів / Л.В. Вакарюк // Наук. вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 236: Правознавство. Чернівці: Рута, 2004. С. 11-15.

2. Вакарюк Л.В. Юридична природа фінансово-правового інституту / Л.В. Вакарюк // Наук. вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 227: Правознавство. Чернівці: Рута, 2004. С. 19-22.

3. Вакарюк Л.В. Функції фінансово-правових інститутів / Л.В.Вакарюк // Наук. вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 253: Правознавство. Чернівці: Рута, 2004. С. 81-83.

4. Вакарюк Л.В. Критерии определения финансово-правовых институтов / Л.В. Вакарюк // Финансовое право. 2005. - № 1. С. 6-8.

5. Вакарюк Л.В. Місце інституту податкового права в системі фінансового права України / Л.В. Вакарюк // Держава і право: Збірник наук. праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 28. К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. С. 460-464.

6. Вакарюк Л.В. Категорія «фінансово-правовий інститут»: методологічні підходи до визначення / Л.В. Вакарюк // Держава і право: Збірник наук. праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 27. К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. С. 442-448.

7. Вакарюк Л.В. Радянські концепції фінансово-правового інституту / Л.В. Вакарюк // Наук. вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 365: Правознавство. Чернівці: Рута, 2006. С. 80-98.

8. Вакарюк Л.В. Системные принципы институтов финансового права (с позиций деятельностного подхода) / Л.В. Вакарюк // Научные труды. Выпуск 6. Т.2. Москва, 2006. С. 35-38.

9. Вакарюк Л.В. Класичні теорії юридичних інститутів і поняття «інститут фінансового права» / Л.В. Вакарюк // Підприємництво, господарство і право. 2007. № 6. С. 102-104.

10. Вакарюк Л.В. Пострадянські концепції фінансово-правового інституту / Л.В. Вакарюк // Наук. вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 375: Правознавство. Чернівці: Рута, 2007. С. 82-98.

11. Вакарюк Л.В. Субстанціональні якості типової юридичної конструкції фінансового права / Л.В. Вакарюк // Наук. вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 385: Правознавство. Чернівці: Рута, 2007. С. 78-95.

12. Вакарюк Л.В. Інститут фінансового права як діалектична єдність змісту та форми права / Л.В. Вакарюк // Наук. вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 402: Правознавство. Чернівці: Рута, 2007. С. 71-95.

13. Вакарюк Л.В. Поняття та природа типової юридичної конструкції у фінансовому праві / Л.В.Вакарюк // Право України. 2008. № 5. С. 56-60.