Народно-правові уявлення українського селянства ХІХ –ХХ ст, типи та види спорідненості, роль позародинних зв’язків. Першопочатки вживання терміну "свояцтво" в процесі розгортання українського весільного обряду, розподіл сімейної власності за звичаєм.
Аннотация к работе
Зміни, які відбуваються в українському суспільстві, у суспільній свідомості громадян за умов подальшої національно-культурної розбудови України, стимулюють інтерес до осмислення позитивних традицій нашого народу, використання їх у сучасній суспільній практиці. Усе ж українська система спорідненості ще не була обєктом окремого дослідження - хоча становить важливу складову вивчення духовної культури українського суспільства, народу. Також і таким чином, відновлюється інтерес до дослідження зниклих у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. звичаїв побратимства й трансформованого за останнє сторіччя інституту кумівства. Дисертаційну роботу виконано в межах програми науково-дослідницьких робіт „Історія формування розвитку Української держави”, затвердженої вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (державний реєстраційний номер 01 БФ 046-01); також повязана з дослідженнями кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Предметом дослідження наукового пошуку є звичаєво-правова культура селянства другої половини ХІХ - початку ХХ ст., яка стосується традиційної системи спорідненості: народне бачення місця кровної, духовної, родинно-обрядової й тимчасової спорідненості в українському селянському суспільстві; конкретне розвязання конфліктних ситуацій у сфері шлюбного й спадкового права, яке ґрунтувалось на зясуванні ступенів родинної близькості.Цінний матеріал для дослідження питань, які стосувалися зясування причин виникнення й функціонування побратимства, структури української селянської родини і майнових стосунків між її членами та укладення шлюбів у спорідненості в Елисаветградському повіті зібрала та проаналізувала М. Ганенко. Прокопенко, які досліджували співвідношення термінів спорідненості, їх етимологічний ряд, деякі архаїчні заборони на шлюб між родичами до сьомого коліна тощо. Не менш значимою є праця цього автора „Традиції і життєдіяльність етносу, в якій на матеріалах святково-обрядової культури українців”, широко висвітлюється весь ареал імен соціальної (побратимства, посестринства, членів парубочих та дівочих громад) і ритуальної спорідненості (баба-повитуха, вечорничий батько/мати, посаджений батько/мати) тощо. У підрозділі 2.1 - „Класифікація української системи спорідненості” - проаналізовано основи класифікації й типології систем спорідненості українського традиційного суспільства другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Українське селянство не користувалося створеною юристами термінологією на позначення “спорідненості”, “ліній спорідненості”, “ступенів спорідненості” тощо, розрізняло ці поняття за власною звичаєвою культурою, використовуючи, зокрема, назви частин тіла: голова - це батько (перший ступінь), плечі - його сини, рідні брати (другий ступінь) та ін.