Дослідження вітчизняного та зарубіжного інститутів президентства, виявлення загальних рис і специфіки діяльності цих політичних структур. Оцінка формальних і реальних повноважень Президента, його взаємодії з іншими гілками влади і державними інститутами.
Аннотация к работе
Відсутність достатнього правового регулювання відносин між гілками влади, неспроможність політичних партій брати на себе відповідальність за наслідки управління в країні і та політико-правова традиція, яка вбачала в Президенті головну постать в процесі прийняття важливих державних рішень, сприяли тому, що цей процес мав великий вплив на політичне життя держави і визначав характер владних відносин. Запровадження інституту президентства має велике значення для політико-правового розвитку України як суверенної, незалежної, демократичної та правової держави, оскільки закріплення на законодавчому рівні посади Президента свідчить про врахування міжнародного досвіду функціонування демократичних інститутів, головне місце серед яких посідає президентура. Процес зміни інституту президентства в Україні триває і досі, пройшовши складні періоди становлення та реформування через прийняття Конституції та різних законодавчих актів. визначити основні можливі напрями трансформації президентури в Україні, спираючись на вітчизняний та зарубіжний досвід, окреслити оптимальні шляхи розвитку інституту президентства з урахуванням всіх важливих чинників (власної історії, досвіду інших держав, світових тенденцій розвитку політичних інститутів). Основними методами наукового пізнання, які використовуються в рамках дослідження, є системний (президентура розглядається як окрема система, яка існує серед інших державних систем), структурно-функціональний (інститут президентства досліджується з урахуванням усіх його складників, які визначають його функціональність і взаємодіють між собою), порівняльний (для виявлення загально значущих рис в різних правових системах та їх інститутах), соціокультурний метод (функціонування президентури залежить від типу політичної культури в суспільстві, в якому цей інститут існує), конкретно-соціологічний (аналіз роботи інституту президентства через призму його ефективності у реальному житті), інституціональний та неоінституціональний методи наукового пізнання (дослідження роботи президентури як формального інституту та її існування в межах неформальних відносин між основними субєктами політики) та метод прогнозування (надання моделі подальшого розвитку інституту президентства в Україні).У своїй оцінці президентського правління в країнах Латинської згадані автори не є оптимістами - через те, що президент в межах латиноамериканських систем має необмежені кадрові повноваження, відповідна посада є дуже жаданою, бо, отримавши її, можна стати “володарем” усієї держави. Усі ці роботи різною мірою узагальнюють характеристики інституту глави держави, наводять історичну довідку щодо етапів його становлення в Україні та досить детально аналізують положення Конституції та законів щодо статусу, порядку обрання на посаду та повноважень глави держави. В основу дисертації автором покладено комплекс джерел, які розподіляються за походженням: 1 - нормативно-правові акти; 2 - доповіді, прес-конференції Президента України та його звернення до українського народу, звернення представників інших гілок влади; 3 - матеріали ЗМІ, які містять інтервю з Президентом, найвищими посадовими особами держави, главами політичних партій та блоків, політологами, фахівцями з проблем інституту президентства. Другий підрозділ «Моделі інституту президентського правління в світі» розкриває зміст основних моделей правління в світі, адже, як відомо, в багатьох країнах і у різні часи, в тому числі і на території України, поряд з іншими інститутами існує інститут глави держави, який має різні форми та значення залежно від традицій, форм державної влади та інших обставин. Основними характеристиками напівпрезидентської системи правління, які автор наводить в дисертації, є: а) глава держави обирається на основі всенародних виборів, прямим чи непрямим голосуванням; б) він розділяє виконавчу владу з премєр-міністром таким чином, що це призводить до її двоїстої структури; в) президент не залежить від парламенту, однак він не уповноважений управляти сам чи безпосередньо, тому його воля повинна передаватися і здійснюватися через його уряд; г) структура розподіленої влади за такої форми правління допускає різноманітні види рівноваги, а також зміну переваги повноважень у межах виконавчої влади за суворого виконання умови, що існує “потенціал автономності” кожного елементу виконавчої влади.Президентські форми правління в світі // Схід: аналітично-інформаційний журнал / Гол. ред. Донецьк: Вид-во Український культурологічний центр, 2007. Інститут президентства в Україні (визначення конституційного статусу Президента) // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості: Матеріали XVI Міжнародної науково-практичної конференції / Відпов. ред. Формування напівпрезидентської форми правління в Україні у 1991 - 1995 роках // Праці наукової конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2003 - 2004 рр. Секція історичних наук / Відпов. ред. Інститут глави держави у світі // Роль науки, релігії та сусп