Аналіз становлення, функціонування, організаційно-правових засад інституту градоначальництва на півдні Російської імперії ХІХ-початку ХХ ст., його ролі в механізмі державного управління на основі нормативно-правових актів і історико-правової літератури.
Аннотация к работе
Важливі результати у цьому аспекті дає вивчення проблеми створення та розвитку інституту градоначальництва в системі державної влади на півдні Російської імперії. Одесі на початку ХІХ ст., протягом більш як столітнього періоду функціонування трансформувався у владну структуру з управлінськими й політичними функціями, посів особливе місце у системі державної влади Російської імперії. зясувати основні етапи розвитку інституту градоначальництва в системі державної влади Російської імперії упродовж ХІХ - початку ХХ ст., характерні особливості його функціонування в окремих градоначальствах, роль у забезпеченні правопорядку, вплив на розвиток регіону; окреслити обсяг владних повноважень градоначальника, простежити їх розвиток на різних етапах історії градоначальництва у контексті загальнодержавних вимог та регіональних особливостей; залежність правового статусу градоначальника від соціально-економічних та політико-правових умов; взаємовідносин із центральними органами влади, зокрема з МВС, інститутом генерал-губернатора, місцевим самоврядуванням; Серед найважливіших із спеціально-наукових методів слід назвати такі: формально-юридичний (при визначенні правового становища градоначальників, їх компетенції); порівняльно-правовий (для порівняння правового статусу градоначальника, генерал-губернатора, тимчасового генерал-губернатора, губернатора у різні періоди їх функціонування, організаційно-правових основ регіонального управління на українських землях у складі Російської імперії); історико-генетичний (при загальному нарисі походження і розвитку інституту градоначальництва); системний (градоначальництво розглядалось як підсистема місцевого управління в імперії, і водночас як система, до складу якої входили як компоненти та підсистеми підпорядковані державні органи); структурно-функціональний (для дослідження структури, організаційних засад, основних напрямів діяльності градоначальників та їх канцелярій); соціологічний (при визначенні соціальних чинників, що обумовлювали введення інституту градоначальництва, ліквідацію; зясуванні наслідків його функціонування).В дореволюційній історіографії було зроблено перші спроби аналізу деяких аспектів градоначальницького управління, окремих причин заснування градоначальств та діяльності їх начальників у контексті дослідження історії міст Причорноморя. До другої групи досліджень належать праці науковців радянської доби, які у контексті загальної негативної оцінки політичного устрою Російської імперії, у тому числі й діяльності градоначальників як покірних виконавців волі самодержавства на місцях, звернули увагу на особливості історії розвитку південних міст-градоначальств. Окремі питання функціонування градоначальств в Російській імперії розглядалися у працях М.П. Єрошкіна. Дослідження проблеми здійснювалося із залученням широкого кола архівних джерел, серед яких чільне місце належить первісним за походженням діловодним документам канцелярій градоначальників та підзвітних їм структур, канцелярій генерал-губернаторів, що містять важливі дані для характеристики градоначальництва. Розділ 2 «Становлення та розвиток інституту градоначальництва (1803 - 1874 )» складається з чотирьох підрозділів і присвячений аналізу причин виникнення інституту градоначальництва, характеристиці нормативних актів, на підставі яких функціонували градоначальства, формувалися взаємовідносини їх начальників з органами центральної та місцевої влади.У Висновках викладаються найбільш важливі історико-правові теоретичні положення дослідження, узагальнення наукових результатів щодо визначення інституту градоначальництва в системі державної влади на півдні Російської імперії у ХІХ - на поч. В умовах розбудови сучасної України, удосконалення її державного устрою гостро відчувається необхідність вирішення проблем розмежування повноважень центральної та місцевої влади, її децентралізації; вимагає особливої уваги асиметрія адміністративно-територіального поділу держави, про що свідчить наявність Автономної Республіки Крим, міст зі спеціальним статусом (Київ і Севастополь). Важливі результати у цьому аспекті дає комплексне дослідження шляхів створення та розвитку градоначальництва як інституту державної влади, що посів визначне місце в системі державної влади на півдні Російської імперії. Аналіз історіографії та джерельної бази свідчить, що, незважаючи на наявність великого масиву джерел, опублікованої наукової й мемуарної літератури, проблема інституту градоначальництва в системі державної влади на півдні Російської імперії ХІХ - початку ХХ ст. ще не стала предметом спеціального комплексного історико-правового дослідження. В історії розвитку градоначальництва як інституту державної влади на півдні Російської імперії відповідно до основних характеристик організаційно-правових засад діяльності, її форм і змісту, з урахуванням функцій, компетенції, повноважень градоначальника хронологічно виділяються три періоди: 1) 1803 - 1821 рр. - започаткування та розвиток градоначальництва, що сприяло розбудові, зміцненню позицій пр