Інститут банкрутства в системі державного регулювання ринкової економіки - Автореферат

Значною мірою механізм і вплив інституту банкрутства як економічного важеля на перебіг господарських процесів у системі державного регулювання економіки мають бути диференційованими в умовах ринкової економіки, а саме: не підривати основ підприємництва; не послаблювати потенціал ринку; сприяти економічному зростанню, вивільняти економічну систему від негативних явищ і обєктів. Основна вимога до ефективного використання інституту банкрутства - його підпорядкованість державі як ієрархічно найвищому інституту суспільства, оскільки безконтрольне анархічне функціонування будь-якого інституту призводить до його абсолютної гегемонії. Проте в Україні відчувається значний дефіцит ґрунтовних досліджень інституту банкрутства в системі державного регулювання ринкової економіки. Дисертаційне дослідження виконувалося на кафедрі економічної теорії та історії економіки Національної академії державного управління при Президентові України в рамках наукової теми “Механізми регулювання ринкової економіки” (номер державної реєстрації ДР ОК 0101U003345) в межах комплексного проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації ДР ОК 0101U002829), в розробці якої брав участь дисертант. В процесі дослідження був застосований комплекс методів, зокрема діалектичний метод пізнання, метод аналізу та синтезу, метод факторного аналізу, метод коефіцієнтів, а також методи групування, класифікації, порівняння, графічного зображення і табличного відображення результатів дослідження; системно-аналітичний метод, який дав змогу узагальнити наукові концепції, розробки та пропозиції провідних вітчизняних і зарубіжних учених, присвячені проблемі макроуправління; економіко-статистичний метод - для дослідження еволюції систем неплатоспроможності, розуміння динаміки, структури та ефективності управління підприємством; метод інституційних зіставлень, який передбачає моделювання варіантів розвитку неплатоспроможних підприємств; метод порівняльного аналізу (SWOT-аналіз) - для визначення сильних і слабких сторін, зовнішніх та внутрішніх факторів, що впливають на формування системи управління підприємницькими структурами в умовах банкрутства; програмно-цільовий метод - для надання науково-практичних рекомендацій стосовно шляхів удосконалення та оптимізації систем управління неплатоспроможністю й обґрунтування практичних пропозицій щодо створення в національній економіці ефективної системи засобів, інструментів і механізмів державного управління інститутом банкрутства.У першому розділі - “Теоретичні основи дослідження інституту банкрутства в системі державного регулювання ринкової економіки” - досліджено теоретичні положення стосовно інституту банкрутства та визначено соціально-економічні особливості застосування банкрутства в процесі державного регулювання ринкових перетворень в економіці України. Теоретичне дослідження засвідчило, що в економічній та управлінській літературі існує кілька підходів щодо визначення поняття “ринкова економічна система”. Представники інституційної економіки, здебільшого американського походження - У.Гамільтон, Т.Веблен, Дж.К.Гелбрейт, А.Гобсон, Дж.М.Кларк, Дж.Коммонс, Дж.Міль та інші - визначають ринок як один з інститутів, натомість представники кейнсіанського підходу вважали найважливішим інститутом саме державу. Дослідження теоретико-методологічних засад державного управління механізмом неплатоспроможності засвідчило, що інститут банкрутства є дієвим засобом держави в системі управління ринковою економікою. Важливе місце інституту банкрутства в системі державного регулювання ринкової економіки визначається його здатністю до активізації економічної діяльності субєктів господарювання.Його основним завданням і передумовами виникнення виступає необхідність урегулювання та узгодження інтересів субєктів господарської діяльності для гарантування їх майнових прав з метою дотримання дисципліни в системі економічних відносин та забезпечення сталого збалансованого розвитку економіки. Головна вимога до ефективного використання інституту банкрутства - підпорядкованість цього засобу управління соціально-економічною системою суспільству і державі як ієрархічно найвищому інституту, оскільки безконтрольне функціонування будь-якого інституту призводить до його абсолютної гегемонії. Таке твердження випливає з особливості саморегулівного ринку, коли інститут банкрутства може перетворитися на самовільний засіб пригнічення економіки. Обєктивна потреба в існуванні інституту банкрутства в ринковій економіці вимагає його адекватного застосування в системі господарських відносин як засобу державного регулювання економіки. В процесі ринкового господарювання найбільше проявляється інститут банкрутства як засіб збереження породжених власністю матеріально-майнових прав субєктів господарювання, що дає змогу справедливо розподіляти такі блага, задовольняючи інтереси і потреби цих субєктів в умовах ринкової невизначеності та конкуренції.

2. Основний зміст роботи

У дисертації узагальнено та вирішено актуальне наукове завдання, що полягає в розробці концепції й науково-теоретичних засад інституту банкрутства як інструменту державного регулювання національної економіки в умовах глибоких ринкових перетворень. Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета та завдання дослідження дають можливість зробити такі висновки.

1. Системний аналіз літературних джерел показав, що завдання подолання кризового розвитку економіки, її стабілізація, а надалі і досягнення економічного зростання на основі структурної перебудови вимагають активного і ефективного залучення та грамотного використання всього арсеналу ринкових механізмів, у тому числі й конкуренції і банкрутства неплатоспроможних підприємств. Банкрутство є важливим елементом ринкової конкурентної економіки, що сприяє її оздоровленню шляхом розорення слабких, погано керованих, неприбуткових підприємств та формування й відбору сильніших і більш стійких субєктів господарювання. Конкуренція та банкрутство прискорюють процеси структурної перебудови виробництва, переливу капіталу і ресурсів з малоефективних та неефективних сфер і структур у більш прибуткові. Загроза банкрутства активізує підприємців, стимулює вдосконалення виробництва, впровадження нової техніки, технології і організації праці з метою зниження витрат та досягнення прибутковості як необхідних умов виживання підприємств у конкурентній боротьбі за ринки збуту продукції.

2. За результатами дослідження обґрунтовано, що інститут банкрутства є важливим і невідємним, еволюційно сформованим атрибутом ринкової економіки. Його основним завданням і передумовами виникнення виступає необхідність урегулювання та узгодження інтересів субєктів господарської діяльності для гарантування їх майнових прав з метою дотримання дисципліни в системі економічних відносин та забезпечення сталого збалансованого розвитку економіки. Головна вимога до ефективного використання інституту банкрутства - підпорядкованість цього засобу управління соціально-економічною системою суспільству і державі як ієрархічно найвищому інституту, оскільки безконтрольне функціонування будь-якого інституту призводить до його абсолютної гегемонії. Таке твердження випливає з особливості саморегулівного ринку, коли інститут банкрутства може перетворитися на самовільний засіб пригнічення економіки. Вказане означає недоцільність надання інституту банкрутства домінуючої ролі щодо всієї соціально-економічної системи, оскільки це завдає шкоди суспільству, порушує структуру і пропорції суспільного устрою, призводить до суперечностей у соціально-економічному розвитку. Обєктивна потреба в існуванні інституту банкрутства в ринковій економіці вимагає його адекватного застосування в системі господарських відносин як засобу державного регулювання економіки. Суспільний інститут банкрутства як економічно-правова категорія є дієвим практичним інструментом, за допомогою якого держава здатна ефективно впливати на економічні процеси, визначаючи перспективи розвитку економіки.

3. Доведено, що економічну систему необхідно сприймати як сукупність елементів, що перебувають у тісному комплексному взаємозвязку і взаємодії. Тобто ринкова економіка - це сукупність різноманітних інститутів економічного і соціального змісту. Основу економічної системи становлять власність та відносини власності, без чого вона практично не може існувати. Власність є спонукальним мотивом до провадження господарської діяльності, внаслідок чого в ринкових умовах субєкти господарювання вступають у численні економічні відносини між собою. Як правило, господарська діяльність спрямована на примноження матеріально-майнових благ субєктів господарювання. Інститут власності - базовий вихідний чинник, що впливає на поведінку субєктів економічних відносин у системі ринкового господарювання та обєктивно зумовлює її мотивацію, надаючи їй смислової інтерпретації. Інститут власності формує певні рамки, в яких відбуваються господарські процеси (виробництво, обмін, розподіл і споживання). Ринкова економіка обєктивно зумовлює наявність різних форм власності і, відповідно, величезну кількість субєктів господарювання, що вступають в економічні відносини між собою з метою оволодіння певними економічними (матеріально-майновими) благами. В процесі ринкового господарювання найбільше проявляється інститут банкрутства як засіб збереження породжених власністю матеріально-майнових прав субєктів господарювання, що дає змогу справедливо розподіляти такі блага, задовольняючи інтереси і потреби цих субєктів в умовах ринкової невизначеності та конкуренції. Банкрутство є наслідком незадовільної економічної діяльності субєктів господарювання. Воно базується на відносинах власності, що передбачає їх зміну та спрямоване на врегулювання конфліктів, повязаних з неплатоспроможністю окремих субєктів господарської діяльності.

4. Установлено, що інституту банкрутства, як і будь-якому іншому елементу ринкової економіки, властиві певні функції, що визначають його внутрішню природу і суспільне призначення в системі господарських відносин. Таким чином, інститут банкрутства - це обєктивно зумовлена господарською діяльністю в ринкових умовах сукупність правових норм, призначених регулювати економічні відносини між субєктами підприємницької діяльності для дотримання ними господарської дисципліни або вимог самого ринку. Мета практичного використання інституту банкрутства - забезпечення повного та своєчасного виконання боргових зобовязань субєктами господарювання шляхом використання властивих йому функцій: стимулюючої - сприяння активізації господарської діяльності субєктів підприємництва; регулюючої - забезпечення господарського розвитку тільки економічно перспективних субєктів підприємницької діяльності; розподільчої - перерозподіл майна економічно невигідного субєкта господарювання на користь надійного підприємця; контрольної - відстеження перебігу економічних процесів і дотримання субєктами економічних відносин господарської дисципліни з метою виявлення її правопорушників. Механізм і міра впливу інституту банкрутства на господарські процеси в системі державного регулювання економіки мають бути диференційованими в умовах ринкової економіки, а саме: надавати підтримку основам підприємництва; не послаблювати потенціал ринку; сприяти економічному зростанню; вивільняти економічну систему від негативних явищ і обєктів та намагатись не ліквідувати суспільно корисні елементи.

5. У роботі досліджено типи державного регулювання економіки, що визначають міру використання різноманітних інструментів, у тому числі й інституту банкрутства. На погляд автора, найбільший інтерес становить французька модель державного регулювання - економічний дирижизм, який поєднує положення та підходи, що стосуються ідей недостатньої ефективності ринкового механізму, обмеженості господарської ініціативи в умовах ринкової економіки з приватною власністю, обєктивної потреби у свідомому втручанні в економічні процеси насамперед з боку держави. У господарському середовищі економічний дирижизм передбачає реалізацію таких заходів, як націоналізація та формування великого за обсягом державного сектора економіки; державне фінансування та координація інвестиційного процесу; прогнозування та планування темпів розвитку економіки; адміністративний контроль над різними економічними інститутами, що забезпечить координацію діяльності субєктів економічних відносин на всіх рівнях: індивідуального підприємництва; окремих галузей економіки; економіки в цілому, даючи змогу здійснювати ефективну регіональну та міжнародну економічну політику.

6. Дисертаційне дослідження засвідчило, що економічний розвиток на основі різноманітності форм власності зумовив наявність великої кількості субєктів господарювання, які можуть мати грошові зобовязання, в тому числі й держава та звичайні громадяни (домогосподарства). Їм властиві специфічні ознаки як кредитора, так і позичальника (боржника). Виходячи з цих позицій доцільно виділяти такі категорії субєктів інституту банкрутства: підприємства - юридичні особи; підприємців - фізичних осіб; громадян (або домогосподарства); державу. Тому під субєктом банкрутства доречніше розуміти субєкт господарювання, оскільки кожна з перелічених категорій є власником майна, а отже, провадить не тільки підприємницьку, а й господарську діяльність. З історії економічного розвитку відомі факти, коли кожний з них міг стати банкрутом. Вказане засвідчує, що держава хоча в суто теоретичному плані і виступає потенційним субєктом банкрутства, навряд чи можна однозначно назвати її субєктом підприємницької діяльності, а це свідчить про доцільність вживання такого терміна, як субєкт господарювання.

7. Зясовано, що системні зрушення в економіці України обєктивно зумовлюють відповідні зміни у правовій сфері, оскільки ринкове господарство вимагає чітко встановлених державою правових меж підприємництва. Інститут банкрутства є невідємною частиною ринкового механізму господарювання, вагомим стимулом ефективної діяльності господарських структур, що з допомогою свого юридичного оформлення гарантує забезпечення інтересів всіх учасників економічних відносин, у тому числі й держави як загального регулятора економічних процесів у країні. Інститут банкрутства як дієвий правовий інструмент держави в системі заходів управління економікою дістає адекватне закріплення у правовому полі. Оскільки за своєю природою це явище економічне, його призначення визначається потребою в ефективному врегулюванні економічних відносин субєктів господарювання. Держава в процедурі банкрутства не може і не повинна залишатися осторонь; її участь полягає в упорядкуванні питань банкрутства підприємств з наданням пріоритету державним інтересам та збереженні субєктів господарювання.

8. Визначено, що процедура банкрутства згідно із законодавством складається з кількох етапів. На погляд дисертанта, черговість процедур банкрутства має бути такою: санація (досудова чи класичний варіант, який передбачає збереження субєкта господарювання-боржника у первинній формі як самостійної економічної одиниці та незалежно від позивача-ініціатора); укладання мирової угоди (яка передбачає збереження підприємства-боржника як самостійної економічної одиниці, але істотно зачіпає й обмежує інтереси кредиторів, хоча при вдалому вирішенні боргової проблеми боржника можливе повне задоволення інтересів усіх учасників процедури банкрутства); реструктуризація боржника (свідчить у кращому разі про часткову обмеженість дій підприємства, задоволення претензійних інтересів кредиторів й істотно обмежує інтереси субєкта господарювання-боржника); ліквідація боржника-банкрута (що означає зміну форми власності підприємства з метою задоволення боргових вимог кредиторів, але при цьому зникає з господарського середовища окрема самостійна економічна одиниця).

9. Обґрунтовано, що ухвалення “Закону про банкрутство”, Положення про Національне агентство з питань банкрутства та інших документів дало змогу істотно розширити правовий простір регулювання відносин неплатоспроможності підприємств, сформулювали принципи і визначити напрями процедур банкрутства. Разом з тим не було досягнуто очікуваного ефекту щодо оздоровлення або ліквідації фінансово неспроможних підприємств. У звязку з цим та з урахуванням світового досвіду, стану вітчизняного ринку і перспектив його розвитку необхідно розробити і прийняти національну концепцію механізму державного управління інститутом банкрутства, в якій мають бути визначені цілі, завдання і принципи, а також етапи створення такого механізму. На основі прийнятої концепції доцільно створити економіко-правову базу та організаційну структуру механізму банкрутства.

1. Крикун В.Б. Відновлення платоспроможності боржника: майнові аспекти санації // Вісн. НАДУ. - 2003. - № 4. - С. 256-262.

2. Крикун В.Б. Інститут банкрутства як інструмент державного регулювання національної економіки // Економіка і держава. - 2005. - № 9. - С. 9-12.

3. Крикун В.Б. Державний кредит в Україні: актуальні питання залучення коштів та обслуговування боргу // Зб. наук. пр. НАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Вип. 1. - С. 245-254.

4. Крикун В.Б. Політика санації та ліквідації підприємств у механізмі реалізації інституту банкрутства // Економіка і держава. - 2005. - № 10. - С. 56-59.

5. Крикун В.Б. Формування державної політики в Україні у сфері неплатоспроможності підприємств // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. - Х.: Вид-во ХАРРІ НАДУ “Магістр”, 2006. - № 1 (27). - С. 307-316

6. Крикун В.Б. Фінансовий менеджмент і реінжиніринг як інструмент мікроекономічного регулювання в економіці України // Економіка і держава. - 2005. - № 11. - С. 33-37.

7. Крикун В.Б. Теоретичні основи формулювання інституту банкрутства // Науковий вісник Буковинського державного фінансово-економічного інституту: Зб. наук. пр. - Чернівці, 2003. - Вип. 4: Екон. науки. - № 4. - С. 61-62.

8. Крикун В.Б. Реформування підприємства в системі заходів антикризового управління та запобігання банкрутству // Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки: Матеріали міжнар. наук.-прак. конф., 15-17 жовтня 2003, м. Ужгород. - Ужгород, 2003. - С. 207-213.

9. Крикун В.Б. Управління майном у процесі санації боржника // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук.-практ. конф., 29 трав. 2003 р., м. Київ. - К., 2003. - С. 161-162.