Формування національно-культурної ідентичності радянського народу. Особливості мови тоталітарного суспільства. Дискредитації старого лінгвістичного капіталу через проникнення у мову численних інновацій. Вживання оціночних прикметників при іменниках.
Аннотация к работе
Для розуміння змін у мові 1920-х рр. потрібно розглядати її не лише як засіб спілкування і передачі інформації, а як соціальний інструмент, особливо якщо враховувати той факт, що мова забезпечувала соціальне просування в умовах нового радянського суспільства. Орвелл цим терміном характеризував перехідну мову від «старої» до того її стану, коли нею не можна буде висловити жодну небезпечну для партії думку (думкозлочин): «Лексика була сконструйована так, щоб точно, а часто і досить тонко висловити будь яке дозволене значення, потрібне члену партії, а, крім того, відсікти решту значень, рівно як і можливості прийти до них кружними шляхами». Його робота мала піонерський характер, оскільки соціолінгвістика в той час перебувала на початковому етапі свого становлення, а спеціальні методи дослідження і обробки матеріалу не були ще вироблені, та й особливості самої цієї галузі мовознавства залишалися не цілком усвідомленими. Мовознавець був упевнений, що його сучасникам і нащадкам неоціненну послугу зробить той дослідник, що самовіддано «захопиться» мовними особливостями «Народного учителя» й наважиться так «зацупить ту мову в своїй дослідницькій жмені, щоб аж водограй з неї приснув» У 1920-ті рр. дослідників зацікавила і мова студентів та учнів, у тому числі і навчальних закладів УСРР, зокрема педагогічних - Харківського та Київського ІНО. Як зазначають лінгвісти, між різними функціональними стилями того часу важко знайти істотну відмінність, оскільки функція у мови була одна - вписуватися в координати ідеології й відповідним чином формувати мисленнєві процеси та свідомість людей.