Процес виділення Л. Білецьким трьох характерних прикмет новелістики Ольги Кобилянської: ліризм, психологізм, почуття природи. Короткі біографічні дані про дитинство та юність поетеси. Захоплення ідеєю жіночої емансипації. Написання перших повістей.
Аннотация к работе
Аналізуючи творчість О. Білецький визначає, зокрема, три, на його думку, характерні прикмети новелістики письменниці: 1) ліризм, глибоку внутрішню настроєвість, переплетену надзвичайно чуйним смутком; тугу за чимсь високим, за ідеалом краси й пориваючим устремлінням до внутрішньої свободи людини, якої так бракує в реальній дійсності й яка так світить далекою перспективою звільнити душу від внутрішніх кайданів, що її сковують; 2) психологізм глибокий і зворушливий узорами внутрішньої духовости автора - виняткова, витончена особистість, душа якої висвічується найрізнороднішими переливами настроїв, що підносять душу й роблять її живою й реальною; заторкнутість найделікатніших проявів душі людини; Кожен твір будь-якого доброго письменника є глибоко оригінальним у своїй суті, проте для творчості в цілому характерним є наявність тем, мотивів, образів, що стають наскрізними, тою чи іншою мірою проступають у багатьох творах. Квінтесенцією усієї творчості письменниці можна вважати одвічний і нестримний пошук гармонії та краси, непогамовне прагнення досконалості та рівноваги, що творить атмосферу незвичайного, високого, загадкового, а персонажів наділяє характером сильної, небуденної особистості тонкої психологічної побудови.Коли в житті трапляється нагода познайомитися з іще одним письменником, художником або музикантом, особисто запізнатися з митцем завдяки його творам, особливо коли це випадає у дитячі та юнацькі роки, часто виникають запитання: а яким він був у дитинстві? Ольга Кобилянська була людиною зі своїми чеснотами та вадами, зі світом тонких відчуттів та глибоких переживань, з помилками і втратами у житті, з мріями, які збувалися і не зовсім. Кобилянської), який вважав, що синові для доброго заробітку достатньо буде лише його розумної голови, не мали нотаріального підтвердження, що, зрештою, позначилося і на подальшій долі О. Кобилянської. Будучи спольщеною німкою, з любові до свого чоловіка Марія Вернер вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала усіх дітей у пошані й любові до свого українського коріння. Це було щось, що… заповняло душу, викликувало в ній спів-відгомін і ущасливлювало… Прекрасна і сильна, дико-романтична природа моєї батьківщини стала яким-то світом моїм, котрий голубив і годував заразом голодну душу мою… Бували місяці, коли я ані одної днини не пропускала, не вийшовши на якийсь шпиль гори, не відкривши якогось нового чарівного закутку між скалами, не сполохавши якогось хижуна з-поміж густих смерек і не покупавши босих ніг у розціненому потоці…».Повість «Людина» (1886) була першим твором, яким О. Поряд з давно усталеним і звичним світом чоловіків несміливо, бо вперше, проступає жінка з повноціннимособистісним світовідчуттям, з багатим внутрішнім світом, наділена відкритим розумом, щирим серцем, волею і правом до щастя, дарованого їй життям. Уособлюючи собою тип нової жінки, Олена опиняється поза суспільством, стає його аутсайдером, оскільки погляди і думки, які вона сповідує, залишаються не лише незбагненними, несприйнятними, а й просто ворожими для суспільства, зміст життя якого в різних формах його функціонування визначають чоловіки. Для чоловічої свідомості єдино прийнятним способом самореалізації жінки був шлюб, поза рамками якого категорія «жінки» була немислимою. Та й самі жінки підтримували усталений упродовж століть стереотип виключно «берегині» родинного затишку, вважаючи будь-які думки, висловлені про «якусь рівноправність між мужчиною і жінкою» безглуздими та хворобливими:»… дуже лихий і небезпечний демон заволодів душею доньки (Олени Н.П.)… та й уніс її в країну смішливості й безумства!» - вважає пані радникова.XX ст. у літературі цього періоду формується «естетико-літературна концепція неоромантизму, в якій своєрідно відбилися спроби універсалізації людини і світу, особистості і суспільства, кінечного і безкінечного, реальності й ідеалу, причому основою такого синтезу служила естетична ілюзія, духовно-творчий порив особистості». Коли авторку запитали про провідну думку новели, вона дивуючись відповілазустрічним запитанням: «А чи ви маєте її, коли переживаєте настрій, який не дає вам спокою, викликає прагнення здійснити велику мрію, кличе вас кудись так сильно, що ви не можете навіть передати цього поклику?.». Вслухайся в те, що промовляє до нас музика через Ганну-малярку, Софію-піаністку, Марту-вчительку; пізнай красу поривань до вічного, «артизм» (мистецтво) понад життя, неземну любов (абсолютну любов до мистецтва) понад любов земну (кохання). Вслухайся в те, як музика промовляє до нас: у багатстві звуків і кольорів, зміні настроєвих переходів, у відтінках і напівтонах світла й теміні, радості і смутку, злету і падіння. Природність її єства, щирість та напоєність внутрішнім щастям, мов яке сяйво, освітлює все її багате й нелегке життя: дозволяє їй одружитися і спізнати родинне життя, допомагає їй пережити пригоду у страшному, наповненому злими духами і силами лісі поблизу Чортового млина; перемагає в ній несвідомий потяг до зла і помсти за невдали