Аналіз найпомітніших представників нової проповідницької та публіцистичної прози в другій половині XVII століття. Вивчення форми, змісту та ідеології письменників. Творчий вплив літератури західноєвропейського гуманізму на тогочасну українську літературу.
Аннотация к работе
Найпомітнішими представниками нової проповідницької та публіцистичної прози в другій половині XVII ст. були Інокентій Гізель, Лазар Баранович, Іоаникій Галятовськии і Антоній Радивиловський. Виникала настійна потреба заново прочитати твори, глибше вивчити форму, зміст та ідеологію письменників, переглянути апріорні твердження про всілякі впливи, однак усі ці проблеми стали предметом спеціальних досліджень українських вчених тільки в останні роки. Так, увагу дослідників привертають стильові особливості, характерні для проповідницької та публіцистичної літератури другої половини XVII ст.: а) роль широковживаних розповідних напівсвітських і світських елементів, зокрема історичних, легендарних, апокрифічних й анекдотичних; б) наявність модернізації «священних» подій та осіб, підпорядкована завданням часу; в) функціональні особливості нагромаджень символів й алегорій, вишуканих метафор, несподіваних порівнянь і антитез; г) використання письменниками у творах численних іноземних джерел від давніх еллінських, латинських до тогочасних західноєвропейських, передусім польських, які були «найближчими» для українських читачів. Як відомо, провідним стилем у західноєвропейському мистецтві та літературі від кінця XVI й аж до середини XVIII ст. було барокко, який вважають перехідним етапом від раннього Ренесансу до класицизму. Єрьомін писав: «У країнах східної Європи барокко утвердилося у тому його варіанті, який культивувався насамперед у духовній школі, - під пером шкільних теоретиків літератури, шкільних поетів і драматургів, серед яких у країнах католицького світу не останню роль відігравали літератори-єзуїти.