Тенденції в господарському розвитку Правобережної України у перших десятиліттях після приєднання до складу Російської імперії. Регіональні особливості економічного розвитку як внутрішні фактори, імперія як політичний, культурний і соціальний простір.
Аннотация к работе
В свою чергу, експансія на її територію відкрила для Росії важливі економічні перспективи: по-перше, збільшила природні ресурси; подруге, перемістила центр господарської діяльності з півночі на південь протяжністю до 400 км, у більш сприятливе природно-географічне середовище; по-третє, забезпечила більш раціональний перерозподіл трудових ресурсів між районами старого та нового заселення; по-четверте, отримала можливість використовувати в своїх інтересах станово-корпоративну організацію, більш високу культуру і економіку, якими відзначалися західні області2. Загалом, господарський розвиток Правобережжя зумовлювався: політикою самодержавства, спрямованою на інкорпорацію її економічного сектора в єдиний виробничий комплекс імперії і перетворення його в сировинне джерело для ринку; утвердженням найсуворіших у світі феодально-кріпосницьких відносин і курсом царизму на їх консервування; посиленням залежності від російського, польського та єврейського впливу і монопольної власності на землю в руках не українців; проникненням у виробництво нових тенденцій і відносин, які ґрунтувалися на вільнонайманій праці та потребах і запитах внутрішнього ринку українських земель і всієї Росії; сприятливими кліматичними умовами та вигідним геополітичним розташуванням; великою здатністю господарських комплексів існувати тривалий час без істотних змін; зрослими потребами європейських країн у споживанні українського хліба та іншої сільськогосподарської продукції, що стимулювало товарне виробництво тощо. Вплив російської експансії на економіку регіону відзначався переважно негативним спрямуванням, адже що могла дати позитивного для нього регіону і України загалом, де продуктивність праці в 2-4 рази перевищувала райони історичного заселення росіян7. Росія була однією з найбідніших у Європі колонізуючих країн8 із відсталими, консервативними кріпосницькими відносинами, для якої екстенсивне господарювання було оптимальним аж до початку ХХ ст., з силовим непартнерським ставленням до корінного населення, гальмуванням переходу на інтенсивні методи господарювання, коли основні зусилля самодержавство витрачало на забезпечення соціально-політичної стабільності імперії. І хоч у Росії, як і в Речі Посполитій, була зовнішньо однаковою дворянська монополія на землю й допускалося володіння невласними землями, представників центральної та місцевої влади найбільше вразили масштаби приватних і державних маєтків.