Методи та методики дешифрування топографічних і аерокосмічних матеріалів стосовно вивчення платформних новітніх геоструктур України, неоструктурно-геологічна інтерпретація отриманих даних. Формування і закономірності розміщення мінеральних концентрацій.
Аннотация к работе
Вивчення і картографування новітніх рухів земної кори та геоструктур, які створені або активізовані у результаті їхнього прояву, є одним з найважливіших сучасних наукових напрямків структурної геології і геотектоніки, що здобуває усе більш чітку прикладну спрямованість. Для досягнення поставленої мети вирішувались такі основні задачі: 1) розробка раціонального комплексу методів та методик дешифрування ТМ і АКМ стосовно вивчення платформних новітніх геоструктур України і неоструктурно-геологічна інтерпретація отриманих даних; 2) деталізація відомих і виявлення нових активних на новітньому етапі розвитку геоструктур, що не виявляються традиційними методами досліджень; 3) зясування закономірностей розміщення, особливостей будови і динаміки розвитку відомих і виявлених новітніх геоструктур; 4) проведення більш обґрунтованого (з урахуванням нових даних) вивчення умов формування і закономірностей розміщення мінеральних концентрацій і на цій основі - прогнозна оцінка перспектив території; 5) вивчення екогеологічних обстановок у районах розміщення великих промислових обєктів, оцінка їхньої безпеки, виявлення шляхів міграції різноманітних забруднювачів. Визначено раціональний комплекс методів та розроблено методичні прийоми мілко-, середньо-і великомасштабного комплексного дешифрування топографічних і аерокосмічних матеріалів і структурно-геологічної інтерпретації отриманих даних з метою виявлення активних на новітньому етапі розвитку платформних геоструктур території України. Раціональний комплекс методів, як показав досвід багаторічних досліджень, складає: - морфоструктурний аналіз топооснови, що включає в себе вивчення морфографічних і морфометричних особливостей рельєфу і зіставлення отриманих результатів з апріорними геолого-геофізичними даними; дослідження перших найбільш ефективне на основі методу дирекційних напрямків і аномалій, а других - морфометричного методу пошуку геоструктур, основи якого розробив В.П. Встановлено, що: лінеаменти мають певну автономність, самостійність прояву: вони не завжди і не скрізь збігаються з відомими за геолого-геофізичними даними структурами, часто перевищують розломи за розмірами, включаючи їх у вигляді фрагментів у лінеаментну мережу; лінеаменти в кількісному відношенні більш численні, чим відомі розломи; для активних на новітньому етапі лінеаментів характерна транзитність поширення, що виразилася в їх наскрізному, іноді не залежному від місця розташування гірськопорідних комплексів просторовому розміщенні, для них часто ніби не існує ні структурних барєрів, ні особливостей складної еволюції гетерогенних блоків; структурний план, утворений лінеаментами, характеризується консервативністю малюнка, збереженням своєрідної перехресної ("ґратчастої") матриці: лінеаменти поєднуються в спряжені і взаємно перпендикулярні регматичні динамопари (0°^90°, 10-20°^280-290°, 20-30°^290-300°, 30-35°^300-305°, 40-45°^310-325°, 60-65°^330-335°, 70-75°^340-345°); просторове розміщення лінеаментів характеризується чітко вираженим проявом прямолінійних домінуючих (0°^90°, 40-45°^310-325°), проміжних (10-20°^280-290°, 70-75°^340-345°) і пригнічених (30-35°^300-305°, 60-65°^330-335°, 20-30°^290-300°) напрямків і систем, головні розходження яких полягають у різній їхній кількості і ролі в будові території; для лінеаментів характерно упорядковане поширення: упевнено фіксуються: трансрегіональні мегазони (довжина понад 1000 км, ширина більш 50 км), регіональні 1-го (довжина від 300 до 750 км, ширина 5-10 км) і 2-го порядків (довжина від 60-70 км до 250 км, ширина 3-8 км) та локальні зони (довжина 30-50 км, ширина 1-3 км) і одиночні лінеаменти (довжина до 50 км, ширина - перші сотні метрів); однопорядкові компоненти лінеаментного малюнка як правило, рівновіддалені один від одного (для регіонального рівня це 15-30, іноді 40, 80-100, 170-200 км), що очевидно, позвязано з аналогічною подільностю всієї тектоносфери.Застосований комплекс методів, разроблена методика комплексного дешифрування ТМ и АКМ и неоструктурно-геологичної інтерпретації отриманих даних обеспечують достовірне та економічно високоефективне мілко-, середньо-і великомасштабне картування новітніх платформних геоструктур України - лінеаментів і КС та сумарних амплітуд новітніх вертикальних рухів земної кори. Навпаки, розломи, що відображені в особливостях будови і розміщення вододілів і градієнтних уступів, формувались в умовах відносного стиснення. В випадку ж приблизно рівної кількості індикаторів вказаних двох основних груп лінеаменти утворювались при перевазі сковзання (здвигу, зрізу або сколювання). Головні особливості будови платформ України визначають розломи двох основних азимутальних систем - діагональної (переважно здвиги) й ортогональної (скиди і підкиди), тісно звязані з ранньодокембрійською структурою фундаменту. Лінеаментний план має консервативний малюнок, перехресну ("ґратчасту") матрицю: лінеаменти поєднуються в спряжені і взаємно перпендикулярні регматичні динамопари (0°^90°, 10-20°^280-290°, 20-30°^290