Проведення комплексного теоретико-правового аналізу категорії "норма конституційного права України". Вивчення поняття, особливостей, структури і функцій конституційно-правових норм. Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні.
Аннотация к работе
Обєктивно існуючі методологічні підходи до аналізу норм права не задовольняють потреби вітчизняної науки конституційного права і практики конституційного будівництва в незалежній Україні. Спираючись на досягнення вітчизняної наукової думки з конституційного права в дореволюційний, радянський і пострадянський періоди, автор намагається дати своє бачення теоретичних проблем норм конституційного права України з урахуванням тих змін, які відбуваються в системі конституційного права і системі права України в цілому. Актуальність обраної теми дослідження підтверджується також тим, що всебічне визначення категорії “норма конституційного права” має виключне значення як для науки конституційного права України, так і для повсякденної державно-правової діяльності. Робота виконана згідно з комплексною державною програмою науково-дослідної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка за темою “Розбудова державності України у 1996-2005 рр.” № 97128, в тому числі тема узгоджується з науковими планами кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету. Після прийняття 28 червня 1996 року Конституції України теоретичні питання норм конституційного права України не були предметом комплексного дисертаційного дослідження.У підрозділі 1.1 “Поняття норми конституційного права України” автор звертається до наукової розробки категорії “норма конституційного права України”, враховуючи здобутки загальної теорії права в дослідженні юридичної природи правової норми, адже тривалий час поняття “норма” продовжує існувати в конституційному праві України під впливом загальної теорії права. У підрозділі 1.2 “Співвідношення конституційно-правових норм з іншими правовими нормами” з метою виявлення місця і ролі норм конституційного права в системі національного права України дисертантом використаний системний підхід, який на сучасному етапі отримує все більше поширення при вивченні правових явищ. Основними серед них, на думку автора, є: 1) конституційно-правові норми є пріоритетними за характером вираженої в них волі Українського народу і держави; 2) за змістом вони наділені вищою, а деякі з них (норми Конституції України) найвищою юридичною силою; 3) за способом регулювання суспільних відносин у переважній більшості мають імперативний, категоричний характер; 4) формою їх вираження є розгалужена система джерел конституційного права України; 5) особливість структури конституційно-правової норми; 6) інтегративний характер норм; 7) особливе функціональне навантаження; 8) найбільша стабільність норм конституційного права України; 9) спеціальний механізм реалізації норм; 10) існує спеціальний механізм захисту конституційно-правових норм. Аналізуючи відмінні ознаки норм конституційного права України, дисертант приходить до висновку, що конституційно-правові норми відрізняються від інших соціальних норм: 1) за змістом - вони регулюють найважливіші суспільні відносини, що пов”язані з реалізацією влади Українського народу; 2) за сутністю - виражають свідоме волевиявлення Українського народу та держави; 3) за формою вираження - норми конституційного права є формально визначеними і закріпленими у письмовій формі; 4) за джерелами походження - своїми витоками мають Український народ, державу; 5) за структурою - конституційно-правові норми мають специфічні санкції; 6) за гарантіями - існують нормативно-правові та організаційно-правові гарантії; а це, в свою чергу, дозволяє стверджувати про їх особливі, визначальні роль і місце в системі соціальних норм. Аналіз проведених вітчизняними та зарубіжними вченими досліджень щодо виявлення класифікації конституційно-правових норм дозволив автору зробити висновок, що критеріями класифікації останніх є: 1) предмет правового регулювання (розподіл норм за основними інститутами конституційного права України); 2) метод правового регулювання (імперативні та диспозитивні норми); 3) юридична сила (норми Конституції України, законів України, нормативних актів Верховної Ради України, Президента України, органів виконавчої влади, Конституційного Суду України, органів судової влади, субєктів місцевого самоврядування); 4) субєкти нормотворення (конституційно-правові норми, прийняті Українським народом, державою, субєктами місцевого самоврядування); 5) призначення у механізмі правового регулювання (матеріальні і процесуальні конституційно-правові норми); 6) ступінь конкретизації правового припису (конституційно-правові норми загального та конкретного змісту); 7) характер складових елементів (за характером диспозиції - уповноважуючі, установчі та зобовязуючі; за характером санкції - норми з прямими, бланкетними чи солідарними санкціями); 8) територія дії (загальнодержавні і місцеві норми); 9) час дії (постійні, тимчасові, виключні норми).