Склад соматичної лексики українського діалектного континууму. Закономірності формування номінативних полів соматизмів та відсоматичних похідних. Продуктивність первинних соматизмів у номінації інших реалій. Інтенсивність та напрямки формальної деривації.
Аннотация к работе
У діалектній лексикології утвердилися різні прийоми інтерпретації лексики, які після створення та опрацювання емпіричної бази лексико-семантичних свідчень говірок є наступним обовязковим кроком у їхньому осмисленні, пізнанні; збирання й систематизація матеріалу перестає бути самоціллю та кінцевим етапом у його дослідженні. Системний підхід зумовив таке вивчення тематичних груп лексики (ТГЛ), яке забезпечує врахування багатопланових звязків між елементами аналізованого сегмента лексичної системи (праці Й.О. У дисертації здійснено спробу зясувати продуктивність окремої ТГЛ як бази творення нових номінативних одиниць на прикладі соматизмів (соматономенів) - назв, якими описують людину як біологічну істоту (позначення частин тіла, органів та інших елементів систем, які забезпечують життєдіяльність людського організму). Вибір ТГЛ соматизмів як обєкта спостережень зумовлений належністю багатьох її елементів до давнього шару лексики, окремих - до індоєвропейського етапу розвитку мови; до того ж переважна більшість соматономенів має розгалужену семантичну структуру і виявляє значний словотвірний потенціал. При цьому центральним обєктом спостережень залишаються номінативні процеси, тому похідні диференційовано не за ступенем віддаленості від базового слова, а на підставі встановлення мотиваційних відношень між первинним соматизмом і відсоматичними дериватами; основну увагу зосереджено на сучасних мовних свідченнях, які дозволяють зясувати продуктивність основ соматономенів в українському діалектному континуумі як модельованій цілості.У другому розділі "Номінативні поля соматизмів та відсоматичних формальних дериватів в українських діалектах" розглянуто структуру номінативних полів соматономенів та відсоматичних дериватів, зафіксованих в українських діалектах. Його поява, очевидно, є наслідком переосмислення первинного значення лексеми PYCKA: на певному етапі розвитку мови сформувалося значення ‘одиниця виміру’ (пор. широкою рукою ‘у великій кількості’), просторового орієнтиру і локалізації (пор. похідні з основою рук-прислівники типу поруч, фраземи рукою подати ‘близько’, по обидві руки ‘з двох боків, з лівого і правого боку від кого-небудь; обабіч’). Так, найбільшу кількість похідних від соматономенів утворено на позначення людини як суспільної істоти (94), зокрема, на позначення понять із галузі сільського господарства (ОБCРУЧКА ‘металеве кільце, щоб скріплювати косу з кіссям’), ремесел і професій (РУКОCМЕСНИК ‘ремісник’), транспорту (об?руч ‘металева шина на колесі’); у ТГЛ людина як жива істота зафіксовано 40 дериватів (рукат?ко ‘людина з довгими, великими руками’); a priori - 29 (?наручно ‘з руки, зручно’); значна кількість метронімів (22 одиниці), а відповідно і велика питома вага в структурі ТГЛ а priori засвідчує провідну роль руки в пізнанні довкілля. Номінативна специфіка назв частин руки виявляється в тому, що порівняно з назвою кінцівки PYCKA, яка стосується лише людини (у ТГЛ тваринний світ не відзначено похідних з основою рук-; це вирізняє їх із-поміж інших відсоматичних мікросистем), серед назв її анатомічних складників відбувається взаємообмін між ТГЛ людина як біологічна істота і тваринний світ: Cпалец’ ‘одна з пяти рухомих кінцевих частин кисті руки або ноги в людини’ та ‘кінцева частина лап тварин і птахів’; Cнігот’ ‘рогове захисне покриття на кінцях пальців людини’ і ‘кіготь хижої птиці’, ‘кіготь нехижої птиці’; зафіксовано факти використання назв Cкігті, ПАЗУCРИ, РАCПУЗИ на позначення нігтів людини із негативною конотацією тощо; відзначено випадки номінації тією самою лексемою частини тіла в цілому та її складників: ?палчик ‘будь-який маленький палець’ і ‘мізинець’, перст ‘палець руки’ і ‘мякий кінчик пальця’ (такі самі семантичні зрушення засвідчують і соматизми PYCKA, НОCГА та ін.). Зокрема, функціональне навантаження кінцівок та їх частин зумовило використання їх назв як бази творення багатьох метрономенів: Cручка ‘півмандля льону’, ‘міра лика’, ‘посудина з клепок, якою міряли зерно’, ‘один покіс трави’, ‘кількість конопель, яка береться для мяття ногами за один раз’, ‘жменя волокна льону, конопель’, ‘жмут соломи, звязаний на товщому кінці, яким ушивають стріху’, пуу?ручки ‘міра зерна - 12,5 кг’, ру?чайка ‘міра волокна конопель чи льону’, ‘кількість конопель, яка береться для мяття ногами за один раз’, Cнаруч ‘така кількість чогось однорідного, яку можна взяти на одну руку’, ?лікот’ ‘старовинна міра довжини, приблизно в півметра’, ‘довжина витканого полотна, яка набивається за один раз на навій’.У "Висновках" узагальнено спостереження над складом, номінативним потенціалом соматичної лексики в українських діалектах у цілому та в окремій говірці. На підставі останньої до ядра соматичної лексики належать: голова - 160 формальних дериватів, рука - 140, зуб - 94, око - 82, нога - 72, сідниця - 65, лице - 53, кров - 52, ступня - 51; до біляцентрового сектора: кістка, дихало - 40, губа - 39, коси - 38, ніс, вухо, плече - 37, лапа - 35, гузиця - 34, вуса, горло - 33, борода, зів -