Інноваційна економіка, як стратегічний напрям розвитку ХХІ століття - Реферат

На початку ХХІ століття процес створення та нагромадження нових знань привів до переходу, до якісно нового стану: знання стали самостійною продуктивною силою. Сучасна «нова економіка» - це виробництво і використання нових знань, перетворення їх на повноцінний фактор виробництва, який відіграє провідну роль у системі факторів. Переважна частина товарів, що споживаються мешканцями найбільш розвинених країн світу складається з видів, потреба в яких та вміння користування якими стали можливими лише завдяки найновітнішим досягненням науки і техніки.Зрозуміло, що такий процес становить складну багаторівневу систему економічних відносин щодо «уречевлення» знань, якій властиво і специфічні взаємозвязки та закономірності. З огляду на значну, часом визначальну роль, яку інноваційні процеси відіграють в сучасній економіці, визначення та врахування цих особливостей є неодмінною умовою забезпечення ефективності економічної стратегії держави. Закон України “Про інноваційну діяльність» трактує інновації як «новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукцію або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери”. Відповідно, інноваційним, згідно з Законом, визнається продукт, який є реалізацією обєкта інтелектуальної власності, на який виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих обєктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів, який підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень, який в Україні вироблений вперше, або, якщо не вперше, то який порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, є конкурентоспроможним і має суттєво вищі технічно - економічні показники. Інноваційна діяльність - процес, спрямований на реалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень у новий або вдосконалений продукт, що реалізується на ринку, у новий або вдосконалений технологічний процес, що використовується у практичній діяльності, а також у повязані з цим додаткові наукові дослідження і розробки.В Україні було створено науково-технічний потенціал, який за багатьма параметрами відповідав рівню найбільш розвинених країн. Вітчизняна наука та технології з окремих пріоритетних напрямів, наприклад, матеріалознавства, теоретичної фізики, математики, зварювального виробництва, захисних та зміцнюючих покриттів, біотехнологій тощо, зберігають передові позиції у світі. Проте цей перехід стримувався загальною орієнтацією економічного розвитку на екстенсивний тип відтворення, що зумовлювалося застарілістю форм і методів директивного планування, обмеженим доступом галузей загального призначення до інноваційних результатів, недосконалістю критеріїв ефективності економічного розвитку, обмеженістю фінансових ресурсів та відсутністю налагоджених і постійно діючих механізмів їхньої концентрації на інноваційних пріоритетах. Уже в перші роки незалежності Верховною Радою України був прийнятий ряд законів України, спрямованих на регламентацію наукової та науково - технічної діяльності, зокрема: «Про основи державної політики в сфері науки і науково - технічної діяльності» (1991), «Про наукову і науково-технічну діяльність» (1991), «Про науково-технічну інформацію» (1993), «Про наукову і науково-технічну експертизу» (1995). Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку інноваційної моделі розвитку економіки України інноваційним шляхом.У розвинених країнах 80-95% приросту валового внутрішнього продукту припадає на частку нових знань, втілених в техніці і технологіях, тобто в цих країнах розвивається інноваційна економіка. По-перше, необхідне чітке розмежування сфер повноважень державних і регіональних органів управління інноваційною діяльністю та формування регіональної інноваційної системи, що матиме прояв в положеннях державної і регіональної інноваційної політики. Основними задачами формування регіональної інноваційної системи є наступні: - створення і відтворення інноваційного потенціалу, що забезпечує умови стійкого і випереджаючого розвитку ключових галузей регіону; У середньостроковій перспективі слід забезпечити побудову основних елементів регіональної інноваційної системи, звязаної з іншими регіональними інноваційними системами держави. Побудова регіональної інноваційної системи повинна включати як мінімум два рівні: - верхній рівень регіональної інноваційної системи, направлений на забезпечення умов крупних міжрегіональних інноваційно-інвестиційних державних проектів;Отже, в ХХІ столітті людство вступило в нову стадію свого розвитку - стадію побудови постіндустріального суспільства, яке є результатом соціально-економічної революції, що відбуваєтьс

План

Вступ

1. Інноваційний тип - фундамент країни

2. Науково-технічний потенціал держави

3. Основні ознаки інноваційної економіки

Висновок

Використана література