Специфіка вибору економічної та інституційної моделі управління державним боргом при формуванні інноваційної стратегії на основі поглибленого аналізу світового досвіду та тенденцій побудови ефективних систем управління зовнішніми борговими зобов"язаннями.
Аннотация к работе
Розвиток світової економіки наприкінці XX - на початку XXI століття проходить під знаком процесів становлення та еволюції національних інституційних систем сприяння інноваціям на фоні глобалізації та лібералізації фінансових ринків. Вище перелічені фактори обумовили формування в багатьох країнах світу боргової економічної моделі економіки, ознакою якої є перманентне залучення зарубіжних фінансових ресурсів з метою покриття дефіциту по поточним платежам та внутрішнім інвестиціям. Питанням оптимізації національної боргової політики та грошово-кредитної системи взагалі, зважаючи на цілі технічної модернізації економіки, її інноваційного розвитку було приділено чимало уваги в публікаціях вітчизняних економістів. та спеціалістів з країн СНД. Дисертаційна робота виконувалась у відповідності до планової та цільової тематики дослідження Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, зокрема при розробці наступних тем: “Геоекономічна політика України в контексті світових інтеграційних процесів” (державний реєстраційний номер 0103U006310); “Світовий досвід ринкової та структурної трансформації і реалії України” (№ держреєстрації 0109U002311); “Цивілізаційні основи світових трансформаційних процесів” (№ держреєстрації 101U005101). · провести дослідження і аналіз боргової моделі України та динаміки її зовнішніх боргових зобовязань в період незалежності, що минув, та виявити особливості кредитно-фінансової політики в Україні в контексті задач інноваційного розвитку;В першому розділі „Економічна природа зовнішніх державних боргових зобовязань та проблеми управління ними” розглядається комплекс питань, які повязані з закономірностями організації та функціонування інституційної політики в контексті задач інноваційного забезпечення фінансової стабільності й міжнародної конкурентоспроможності, характеристики державного боргу та параметрів управління ним у контексті сучасних світогосподарських відносин а також використання боргових інструментів з метою регулювання циклічності суспільно-економічного розвитку. На сучасному етапі одним із шляхів мобілізації фінансових ресурсів є використання зовнішнього боргу, завдяки чому держава може споживати більше того, що може виробити її власна економіка. Водночас, країни, які виступають позичальниками, мають ставити перед собою набагато складніші питання, ніж питання “позичити, чи не позичити?”, а саме: питання про доцільність запозичень та можливості, які відкриваються у звязку з отриманням позики; про наслідки для розвитку національного господарства тощо. Намагання уряду сплатити всі зовнішні зобовязання за рахунок запровадження жорсткої рестриктивної політики, навіть якщо будуть знайдені потрібні для цього кошти з огляду на кризу ліквідності в країні, можуть призвести до вилучення великого обсягу фінансових ресурсів з економічного обігу. У іншому випадку, коли уряд не має достатніх коштів для виплати існуючої суми боргу в даному році, він може піти іншим шляхом: взяти необхідні кошти в борг у Національного банку країни, який через нестачу обсягів валютних резервів теж змушений буде купувати іноземну валюту на валютному ринку, тобто “вкинути” в економічний обіг величезну суму національних грошей.Зовнішні запозичення також можуть обертатись для національної економіки негативною стороною, якщо їхнє використання зводиться до фінансування бюджетного дефіциту, покриття дефіциту платіжного балансу, поточного споживання, це може мати своїм наслідком обтяжливий відплив ресурсів у наступні періоди, коли борг повинен обслуговуватися. Управління зовнішнім боргом є складним аспектом державного управління й, водночас, економічної політики, оскільки воно передбачає спільну роботу декількох інституціональних органів держави, що відповідають за конкретні ділянки в процесі управління. У відповідності до міжнародного досвіду, вдосконалення інституційної складової системи управління державним боргом має проводитись виходячи з наступних двох базових принципів: 1) політика управління державним боргом повинна бути незалежною від монетарної політики; 2) щоб забезпечити прозорість політики управління державним боргом, підвищити рівень контрольованості процесів та рівень відповідальності за її впровадження, необхідно захистити її від поточного втручання, що мотивується цілями монетарної або бюджетної політики. Для здійснення в Україні інституційних перетворень в системі управління зовнішнім боргом доцільно: 1) створити при Міністерстві фінансів Державний департамент з питань боргової політики, головним завданням якого буде оперативне управління портфелем боргових зобовязань, в тому числі управління ризиками; 2) Звести роль НБУ в процесі управління зовнішніми запозиченнями до консалтингових та агентських функцій, що дозволить розвязати конфлікт інтересів монетарної та боргової політик; 3) Створити в Україні Координаційну Раду при Державному департаменті з питань боргової політики, до складу якої ввійдуть посадовці з Міністерства фінансів, НБУ та офісу по управлінню боргом. Крім інституційних п