Вивчення інформаційного потенціалу девербативів, їхніх функцій у комунікативній структурі речення і тексту. Дослідження структурно-семантичних особливостей девербативних зворотів. Аналіз засобів вираження додаткової пропозиції в простому реченні.
Аннотация к работе
Такого аналізу потребують насамперед ті явища мовної дійсності, які не підлягають однозначній лінгвістичній типологізації, а засвідчують факт синтезу різних мовних реалій у структурі однієї одиниці. Девербативи як особливий граматичний феномен тривалий час перебувають у полі зору дослідників. Поясненням незмінної уваги науковців до цього мовного обєкта можуть слугувати особливості семантики й граматичного функціонування, девербативів, декореляція з усталеним ще з часів античних граматик фундаментальним принципом протиставлення класу іменника й класу дієслова тощо. Вибір теми дисертації зумовлений кількома чинниками: передусім, неординарною мовною природою девербатива, умовною відповідністю аналізованої одиниці традиційній системі частин мови, недостатньою розробкою поняття «ускладнене речення», відсутністю праць, присвячених розгляду девербативів у звязку з комунікативною організацією речення і тексту, а отже, потребою вивчення текстотвірних можливостей девербатива й девербативного звороту, які досі залишалися поза увагою мовознавців. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в запропонованому дослідженні здійснено спробу комплексного аналізу девербатива, уперше в українському мовознавстві девербатив підлягає аналізу в комунікативному аспекті, зясовано реченнєвотвірні й текстотвірні потенції девербатива, описано структурно-семантичні типи девербативів та девербативних зворотів, виявлено комунікативні функції й інформаційне навантаження девербатива в реченні й тексті.Дослідження інформаційного навантаження девербатива передбачає визначення особливостей його семантики в різних функціях у реченні й тексті. Базовим для нашої роботи стало розуміння пропозиції як звязної ланки між реченням і текстом, у якому речення втрачає властивість бути окремою одиницею й перетворюється на частину комунікації як мовленнєвого акту, побудованого за законом логічного звязку між номінативними обєктами (В.Г. З метою чіткого протиставлення девербативів і невласне-девербативів у роботі було вироблено такі критерії: 1) семантичний: девербативи позначають дію, стан, процес або відношення й, відповідно, мають залишки видової, темпоральної, аспектуальної й модальної семантики, тоді як невласне-девербативи позначають особу або предмет; 2) семантико-синтаксичний: девербативи зберігають валентність вихідного дієслова й можуть перетворюватися на основний предикат простого речення; невласне-девербативи дієслівну валентність не зберігають; 3) контекстуальний: девербативи можуть виявляти дієслівне значення в контексті, а невласне-девербативи зберігають загальне значення предметності в будь-якому реченні. Отже, девербатив було визначено як синкретичну неізосемічну мовну одиницю, що є фактом переходу дієслова в іменник, поєднує граматичні властивості цих частин мови, позначаючи опредметнену дію, зберігає семантичні звязки з вихідним дієсловом і використовується в мові для опосередкованої назви дії. За морфологічним вираженням девербативні звороти можна розподілити на типи: 1) девербатив родовий відмінок субстантива: приїзд учителя; гострення серпа; 2) девербатив давальний відмінок субстантива: довіра матері; відповідь другу; допомога сиротам; 3) девербатив орудний відмінок субстантива: керівництво закладом; дихання носом; захоплення поезією; 4) девербатив інфінітив: бажання вчитися; прагнення створити; порада піти; 5) девербатив присвійний займенник або прикметник: свої володіння; помилування царське; 6) девербатив вказівний займенник цей або такий: такий загад; це усвідомлення; 7) девербатив прикметник з темпоральною або локативною семантикою: довголітнє товаришування; хатнє ремствування; 8) девербатив прикметник із якісним або оцінним значенням: тонке дзюркотіння; зловісний гуркіт; 9) девербатив порядковий числівник (або прикметник останній): друге народження; остання сподіванка.Девербатив - це синкретична неізосемічна мовна одиниця, яка є фактом переходу дієслова в іменник, зберігає семантичні звязки з вихідним дієсловом та використовується в мові для опосередкованої назви дії. Функціонально-семантична типологія девербатива засвідчила його можливість виконувати в реченні різноманітні функції, виступати носієм як додаткової предикативності, так і основної (зі специфікою накладання значень основної й згорнутої предикації). Виступаючи головним членом односкладного речення, девербатив може утворювати власне-номінативні й номінативні буттєві речення зі значенням дії, характеризації стану особи або зовнішнього середовища, спонукально-бажальні. Семантика утворюваних девербативами моделей речень дозволяє підсумувати, що девербатив - це синкретична неізосемічна асиметрична мовна одиниця, повязана зі сферою логічного мислення, яка являє собою результати осягнення людиною дійсності (емпіричного й наукового), відповідно, рівень синтаксичної ієрархії речень з девербативами вищий за рівень речень із предметними іменниками. Аналіз комунікативних функцій девербатива у висловленні засвідчив перевагу випадків функціонування як