Змістовно-інтелектуальна та інфраструктурно-комунікативна складові інформаційної сфери. Сутнісні характеристики інформаційної сфери, її соціальної природи. Наукова ідентифікація поняття "інформаційна сфера", її стан та розвиток (правова та управлінська).
Аннотация к работе
Більше того, на думку Савінової Н.А., категорія “інформаційна сфера” є не надто вдалим визначенням інституціональних утворень держави, на які покладається розвиток та убезпечення комунікацій та відносин, що здійснюються за їх посередництва в умовах розвитку інформаційного суспільства, оскільки, насамперед, термін “сфера” надто вузький для вираження особливостей відносин, які відбуваються в інших сферах (економічних, соціальних, політичних, міжособистісних тощо) [11, с. Наукову ідентифікацію поняття “інформаційна сфера” ускладнює також те, що для позначення окремих видів інформаційних відносин та процесів науковцями застосовуються такі поняття як “соціокомунікативна сфера”, “сфера інформації”, “сфера інформаційної діяльності”, “сфера права на інформацію”, “сфера інформаційних технологій”, “бібліотечно-інформаційна сфера”, “сфера інформатизації”, “сфера інформаційного забезпечення”, “телекомунікаційна сфера” тощо. При цьому інформаційну сферу суспільного життя пропонується розглядати її як сферу, в якій здійснюється суто інформаційна діяльність (збирання, виробництво, зберігання, використання, розповсюдження інформації) та відповідна діяльність, що забезпечує інформаційну діяльність [12, с. Соснін О.В., аналізуючи генезис інформаційної сфери, зауважує, що подолавши за допомогою засобів обчислювальної техніки два гальма на шляху свого розвитку - швидкість і обсяги передачі інформації, технології зв’язку, починаючи з часів появи телеграфу (1847 р.), темпами свого розвитку стали багато в чому визначати процеси розвитку людства і загострення конкуренції на світових ринках, утворивши інформаційну сферу сукупністю великої різноманітності інформації й інформаційної інфраструктури суспільства. Як підкреслює Савінова Н.А., інформація є складовою комунікації і не має самостійної здатності передаватися від комунікатора до реципієнта без наявності дієвої структури комунікації, у якій інформація виступає лише предметом передавання, хоча і змістовним [16, с.