Геополітичні наслідки цифрової революції та глобальний вплив на національний інформаційний простір. Складові інформаційної сфери країни. Нормативно-правова база та механізми забезпечення інформаційної безпеки України, державно-громадський контроль.
Аннотация к работе
Одним з основних джерел загроз національній безпеці держави є інформаційні війни, які розвиненими країнами розглядаються як один з найбільш ефективних засобів забезпечення національних інтересів. Велика увага забезпеченню інформаційної безпеки держави приділяється в Росії, де створена чітка вертикальна система державних органів на чолі з Міжвідомчою комісією Ради безпеки РФ [4]. Для реалізації власних національних інтересів провідні держави світу активно розробляють та втілюють у життя концепції інформаційної війни (ІВ) (information warfare), які забезпечують можливість впливу через інформаційну сферу на політичну, економічну, воєнну ситуацію в інших країнах. Субєктами діяльності в інформаційній сфері виступають: особа, суспільство та держава. Головним обєктом діяльності (предметом виробництва, продуктом) є інформаційні ресурси - які розглядаються як організована сукупність інформаційних продуктів певного призначення, необхідних для забезпечення інформаційних потреб громадян, суспільства, держави у визначеній сфері життя чи діяльності.Таким чином, можна стверджувати, що нові технології кінця двадцятого сторіччя докорінно змінили взаємовідносини між країнами, форми і способи ведення збройної боротьби, а також і саме суспільство. Країни, які не мають розробленої стратегії щодо забезпечення власної інформаційної безпеки, ризикують залишитися на узбіччі світової цивілізації. Як свідчить досвід локальних війн і збройних конфліктів кінця ХХ, початку ХХІ століття, інформаційна боротьба виступає як фактор тиску, так і фактор стратегічного стримування. Створення некерованості державної системи, деморалізація населення країни з одного боку можуть привести до досягнення воєнно-політичних та економічних інтересів без ведення бойових дій або стати вирішальним фактором досягнення успіху в операції, яка готується вже на її початковому етапі, а з іншого - може виступити одним з головних аргументів щодо відмови противника від агресивних планів. Ефективність інформаційної боротьби залежить від оперативності, цілеспрямованості, безперервності й чіткості в її організації та веденні.
Вывод
Таким чином, можна стверджувати, що нові технології кінця двадцятого сторіччя докорінно змінили взаємовідносини між країнами, форми і способи ведення збройної боротьби, а також і саме суспільство. Проведений аналіз переконливо свідчить, що інформаційні війни є реальністю, ігнорування якої у наш час є неприпустимим. Країни, які не мають розробленої стратегії щодо забезпечення власної інформаційної безпеки, ризикують залишитися на узбіччі світової цивілізації. Така перспектива загрожує новим поділом країн світу за ознакою рівня розвитку інформаційної сфери.
Як свідчить досвід локальних війн і збройних конфліктів кінця ХХ, початку ХХІ століття, інформаційна боротьба виступає як фактор тиску, так і фактор стратегічного стримування. Створення некерованості державної системи, деморалізація населення країни з одного боку можуть привести до досягнення воєнно-політичних та економічних інтересів без ведення бойових дій або стати вирішальним фактором досягнення успіху в операції, яка готується вже на її початковому етапі, а з іншого - може виступити одним з головних аргументів щодо відмови противника від агресивних планів.
Ефективність інформаційної боротьби залежить від оперативності, цілеспрямованості, безперервності й чіткості в її організації та веденні. Основними завданнями Збройних Сил України щодо підготовки та ведення інформаційної боротьби повинні стати: - налагодження тісної взаємодії між усіма складовими інформаційної боротьби в інтересах ефективного вирішення її завдань;
- організація операцій щодо деморалізації збройних сил противника і одночасному проведенні заходів по забезпеченню психологічної стійкості своїх військ;
- комплексне проведення заходів інформаційної боротьби з метою випередження противника у кількості, якості, оперативності інформації, необхідної для організації і ведення бойових дій при одночасному захисті інформації про свої війська;
- введення в практику роботи органів військового управління всіх ланок під час операцій (бойових дій) заходів щодо планування і здійснення введення противника в оману;
- формування спеціальних сил ведення програмно-компютерної боротьби, їх всебічне оснащення і якісна підготовка до здійснення спеціальних заходів в компютерних мережах;
- втілення нових, а також удосконалення і ефективне застосування наявних інформаційних технологій;
- постійне вдосконалення прийомів, способів і засобів захисту інформації в інформаційних система всіх типів - соціальних, технічних, соціотехнічних;
- налагодження взаємодії з питань інформаційної боротьби з органами виконавчої влади, іншими міністерствами і відомствами;
- організація і проведення навчань з питань підготовки і ведення інформаційної боротьби в тому числі і на міжвідомчому рівні.
Але ж, проблема розвитку інформаційної боротьби не обмежується лише інтересами Збройних Сил. Як свідчить досвід провідних країн світу вона спрямована на забезпечення інформаційної і національної безпеки країни в цілому і може бути вирішена лише на державному рівні шляхом прийняття відповідних рішень і створення необхідних структур.