Розчини як лікарська форма, їх класифікація і біофармацевтична оцінка. Визначення та класифікація рідких лікарських форм. Характеристика розчинників, що використовуються в приготуванні рідких лікарських форм. Розрахунки по розведенню етилового спирту.
Аннотация к работе
Зміст Вступ 1. Розчини як лікарська форма, їх класифікація і біофармацевтична оцінка 1.1 Визначення рідких лікарських форм 1.2 Класифікація рідких лікарських форм 1.3 Біофармацевтична оцінка розчинів 2. Характеристика розчинників, що використовуються в приготуванні рідких лікарських форм 2.1 Поняття рочинності 2.2 Вимоги до розчинників 2.3 Етанол, спирт етиловий (Spiritus aethylicus, spiritus vini) 2.4 Хлороформ (Chioroformium) 2.5 Ефір медичний (Aether medicinales) 2.6 Гліцерин (Glycerinum) 2.7 Жирні олії (Olea pinguia) 2.8 Масло вазелінове (Oleum vaselini, paraffinum liquidum) 2.9 Димексид (Dimexidum) 2.10 Способи позначення концентрації 3. Розрахунки по розведенню етилового спирту 3.1 Явище контракції 3.2 Застосовувані концентрації спирта 3.3 Розрахунок концентрації спирта 4. Технологія виготовлення неводних розчинів 4.1 Готування розчинів на летких розчинниках. 4.2 Готування розчинів на нелетких розчинниках 4.3 Готування розчинів на комбінованих розчинниках 5. Практична частина Список використаної літератури Вступ Крім водних розчинів, у технології лікарських засобів широко використовуються спиртові, гліцеринові, масляні, силіконові й інші неводні розчини. Для готування таких розчинів використовуються неводні розчинники, що обумовлено головним чином тим, що багато лікарських речовин не розчиняються у воді. У більшості випадків неводні розчини використовують для зовнішнього застосування (наприклад, для змазування слизуватих оболонок, шкірних покривів, примочок, інгаляцій, полоскань, промивань, крапля для носа і вуха, утирань). Неводні розчини повинні відповідати медичному призначенню для досягнення необхідного лікувального ефекту, не містити механічних включень, бути стабільними при збереженні. З технологічної точки зору неводні розчинники поділяють на дві групи: леткі розчинники (спирт етиловий, хлороформ, ефір, бензин, скипидар, і ін) і нелеткі розчинники (жирні олії, рідкий парафін, гліцерин, димексид, поліетиленоксиди, есилони й ін.). Рідкі ліки для внутрішнього застосування називають звичайно мікстурами. Крім розчинів твердих і рідких лікарських засобів, застосовуються ще деякі розчини газів у воді, наприклад, аміаку (10-25%), хлористого водню (25%), формальдегіду (36,5-37,5%) і т.п. В аптеках ці концентровані розчини в міру необхідності розводяться водою або іншим розчинником до зазначеної в рецепті концентрації. Розчинена речовина знаходиться у вигляді окремих гідратованих іонів і молекул у деяких рівноважних кількостях; молекулярно-дисперсні (з розміром часток порядку 1 нм). Наприклад, порошки дозуються в аптеці, а мікстури - досить умовними мірами дозування: столовими ложками, краплями. Для усунення цих недоліків деякі лікарські форми, застосовувані в рідкому виді, готуються на заводах у вигляді дозованих форм (таблеток, сухих мікстур, порошків), які розчиняються у воді самими хворими перед уживанням. 2. Д.І. Менделєєв уперше став розглядати розчинення не тільки як фізичний процес, але і як процес хімічної взаємодії речовини, що розчиняється, з розчинником. Ідея гідратації іонів у розчинах була уперше висловлена І.А. Каблуковим та В.А. Кістяковським. Відповідно до хімічної класифікації розчинники поділяють на: органічні неорганічні 2.3 Етанол, спирт етиловий (Spiritus aethylicus, spiritus vini) Спирт етиловий (С2Н5ОН) являє собою прозору, безбарвну рухливу рідину з характерним запахом і пекучим смаком, кипить при 78 °С.