Особливості клінічної картини дифтерії у дорослих під час епідемії у м. Донецьку. Стан мікробіцидної системи нейтрофілів крові при дифтерії. Вміст вільних сульфгідрильних груп у сироватці крові хворих на дифтерію, прогностична значимість виявлених змін.
Аннотация к работе
За даними обласної СЕС, якщо до проведення масової вакцинації показник захворюваності на дифтерію в Донецькій області складав 53,8 на 100000 населення, то вже в перші пять років вакцинального періоду (1956-1960 р.р.) у Донецьку відзначене зниження цього показника в 2,9 рази, а в наступні 5 років - в 18,5 разів. В 1953 р. розраховуючи на 100000 населення захворюваність на дифтерію в Донецькій області склала 6,2; в 1954 р. Тим часом, у 1982-1984 р.р. помітно збільшилася захворюваність на дифтерію. З урахуванням наявних даних про характер патохімічних процесів та порушення обміну речовин при дифтерії уявлялося цікавим дослідити в динаміці зміни концентрації в крові хворих вільних сульфгідрильних груп, що володіють вираженою антиоксидантною та дезінтоксикаційною дією як можливих тестів, що характеризують виразність токсикозу й установити доцільність їхнього визначення з метою прогнозу. Мета роботи: дослідити неспецифічну резистентність та на основі комплексної її оцінки і вивчення клініко-патогенетичних особливостей захворювання при застосуванні різних доз ПДС провести корекцію специфічної терапії у дорослих хворих на дифтерію.Характеристика клінічної картини дифтерії, представлена в дисертації, заснована на обстеженні 788 хворих (409 чоловіків, 329 жінок), що спостерігалися в клініці протягом 1991-1999 р.р. Тільки 14,8% пацієнтів були у віці 18 - 20 років; 21,8% - до 30 років і 27,9% до 40; 25,6% хворих були старше 40 років, у тому числі 9,8% - старше 60. Так, плівчасті нальоти при ранньому надходженні хворих із перебігом середньої тяжкості захворювання зберігалися від 4,3±,8 до 4,4±0,7 днів (при різних дозах ПДС); при надходженні до стаціонару на 3-4 дні від 7,5±0,9 до 7,8±0,7 днів (р<0,05). У групі хворих із середньо-тяжким перебігом дифтерії ротоглотки (табл.2) міокардит до кінця 1-го тижня виник у три рази частіше (33,3±1,18% та 11,75±7,8%) у пацієнтів, що надійшли в перші двоє діб, і майже в 2 рази частіше у хворих, що надійшли на 3-4 добу хвороби при застосуванні підвищених доз ПДС (р<0,05). У групі хворих з тяжким перебігом дифтерії ротоглотки міокардит на 1-му тижні виник в 28,57±8,7% при застосуванні підвищених доз ПДС і 9,38±5,24% при введенні меншої дози (р<0,05); у пізній термін (2-й тиждень і пізніше) міокардит розвинувся в 50±3,5% хворих, госпіталізованих у перші двоє діб і в 61,0±9,7%, що надійшли на 3-4 добу при введенні високих, в 18,75±7,0% та 30,0±8,2% при застосуванні середніх доз ПДС. Тривалість симптомів у днях (М m) та частота ускладнень у % у хворих на дифтерію ротоглотки середньої тяжкості, які отримували лікування різними дозами ПДС (у чисельнику - кількість хворих, що отримали високі, у знаменнику - кількість хворих, що отримали «середні» дози ПДС, у дужках - кількість хворих)Епідемія дифтерії 1991-1999 рр. в Донецьку та області, яка виникла на фоні низького антитоксичного імунітету, характеризується переважним поширенням серед дорослих людей, на тлі хронічних захворювань, значною частотою тяжких форм (49,4%) і високою летальністю (7,3%). Результат захворювання й частота ускладнень при дифтерії в значній мірі визначається строками госпіталізації й початку специфічної терапії. Введення надлишкових доз ПДС, що перевищують загальноприйняті "середні" дози в 1,5-2 рази, не забезпечує прискорення реконвалесценції, але може сприяти збільшенню в 2-3 рази частоти ускладнень з боку серця, нервової системи та нирок. Збільшення їхньої концентрації в 1,4 рази (26,4±3,1 ум. од.) виявляється при середньо-тяжкій дифтерії мигдаликів, майже у два рази (40,2±2,1 ум. од.)-при розповсюдженій середньо-тяжкій формі, та тяжкій дифтерії ротоглотки без набряку або з набряком підшкірної клітковини шиї (39,1±1,8 і 36,4±2,4 ум. од). Відповідно до тяжкості запального процесу й токсикозу виявлена активація лактатдегідрогенази в середньому в 1,3 рази при тяжкій, в 1,4 рази при гіпертоксичній дифтерії та особливо - лужної фосфатази, активність якої зросла в 3,7-4 рази при легких, в 6-7 разів при середньо-тяжких і в 7-8 разів при тяжких формах дифтерії.