Види автореференції у мистецтві. Аналіз семантики прийому "театр у театрі" на прикладі творчості Луїджі Піранделло. Дослідження непрозорості знаків у контексті постмодерної естетизації повсякденного життя на прикладі роману Т. Пінчона "Вигукують лот 49".
Аннотация к работе
Непрозорість знаків є однією з традиційних семіотичних проблем, яка постала в дослідженнях Едмунда Гуссерля в період виокремлення семіотики як науки. Ідея непрозорості знаків нині є більш актуальною, ніж ідея прозорості знаків, оскільки непрозорість знаків у сучасності має значно більше соціокультурних умов. Окрім того, фундаментальна роль засобів масмедіа в сучасному суспільстві є однією з головних умов нинішньої втрати достовірності, адже завдяки масмедіа людський досвід розгортається засобом цілої низки опосередкувань, а наявність незчисленних посередників по суті унеможливлює розуміння істинності чи хибності відомостей, а також робить початковий стан справ непрозорим. семантика непрозорість знак естетизація На наше тверде переконання, непрозорість знаків є однією з важливих та складних проблем не лише загальної семіотики, а й, що вкрай суттєво, семіотики мистецтва та семіотичної естетики. Симбіоз семіотики та естетики - семіотична естетика - нині, як ніколи раніше, не тільки відповідає “духові часу”, багатьом особливостям сучасної епохи, а й також забезпечує дослідників складним, багатоаспектним, ефективним інструментарієм для інтерпретації різноманітних явищ.У першому розділі - “Тлумачення непрозорості знаків у історії семіотики” - досліджено різні підходи в історії семіотики до проблеми знакової непрозорості та двох її видів: референційної непрозорості та непрозорості значення. Ідея прозорості/непрозорості знаків уперше зявилася у другому томі “Логічних досліджень” (1901) Едмунда Гуссерля, проте сам він не вживав понять “прозорість” та “непрозорість” німецькою і писав про два види спрямованості нашого інтересу під час сприйняття знаків і про різний предмет інтенційності. Загалом у семіотиці та лінгвістиці існує й дещо інша традиція тлумачення поняття “непрозорість”: він нерідко вживається як синонім довільності, немотивованості у плані стосунку знаку й обєкта (референта) чи навіть несумірності знакових систем із референційною дійсністю. На його думку, значення не є наявним ані в окремих словах, ані у висловлюваннях загалом: слова лише натякають на значення, що зявляється внаслідок взаємодії між собою різних планів. Загалом у мистецтві як квінтесенції естетичного знаки та повідомлення спроможні відсилати до таких своїх якостей чи аспектів: своєї будови, системності, синтаксису чи просто звязку означника з означуваним; плану вираження, форми; особливостей субстанції плану вираження, матерії означників; свого створення чи походження; інших знаків чи текстів; своєї фіктивної природи.Загалом в історії семіотики дослідники говорили про дві ключові форми знакової непрозорості: референційну непрозорість (непрозорість звязку знаку з референтом) та непрозорість значення (непрозорість звязку означника з означуваним). Знаки та повідомлення у мистецтві спроможні відсилати до таких своїх якостей чи аспектів: своєї будови, системності, синтаксису чи просто звязку означника з означуваним; плану вираження, форми; особливостей субстанції плану вираження, матерії означників; свого створення чи походження; інших знаків чи текстів; своєї фіктивної природи. Прийом “театр у театрі” зазвичай слугує для означення театральності людської комунікації, поведінки та переживань, і, отже, людського життя загалом, через те “театр у театрі” стає “театром про театр”, театром, котрий авторефлексивно означує сам себе. Антоніоні “Блоу-ап” ми дійшли висновку, що наративізація фотографій за допомогою культурних схем закономірно призводить до референційної непрозорості як втрати значення істинності, адже фотографії перетворюються на естетичне повідомлення, яке має “відкриту” логіку означників і в якому ключову роль відіграє авторефлексивний семіозис. Пінчона “Вигукують лот 49” дала нам змогу пояснити таємницю як прояв непрозорості знаків і розкрити специфічну форму необмеженого семіозису, де пошук прихованого трансцендентального означуваного призводить не тільки до експансивного примноження автореференційних знаків і зміщення значення, а й до референційної непрозорості та непрозорості значення, які розгортаються в контексті постмодерної естетизації повсякденного життя.