Етапи і напрямки розробки в давньогрецькій філософії богошукацької проблематики. Принципи й методи святоотцівської інтерпретації принципу спадкоємності в філософській культурі на основі оцінки раннім християнством здобутків елліністичної мудрості.
Аннотация к работе
Це зумовлене тим, що, по-перше, перехідні епохи з їх ламкою застарілих стереотипів завжди є складними й болісними в суспільному розвитку, завдяки чому викликають підвищений інтерес дослідників, по-друге, саме східна патристика є важливим етапом у безперервному розвиткові людської думки протягом тривалого періоду (від стародавнього до нового часу), і тому без неї наші уявлення про християнство будуть неймовірно збіднені. Хоча неоплатонізм протиставляв себе християнству, проте його ідеї були широко використані представниками східної патристики, які, виходячи з цієї теоретичної бази, піднесли своє богословя на рівень складного й багатогранного інтелектуального вчення. Оскільки духовна спадщина минулого акумулює час і соціальний досвід попередніх поколінь, її освоєння дає змогу глибше пізнати витоки й зміст культурних явищ сьогодення, усвідомити перспективи збагачення культури. Її розкриття дасть змогу ще раз апелювати до провідних положень православного вчення про людину, тих положень, які сформувалися під впливом пізньоантичної традиції і здатні сприяти утвердженню в суспільстві високої моралі і культури, взаємоповаги і толерантності, діалогу між представниками різних конфесій в рамках екуменічного процесу шляхом подолання тих аномалій, які спричинюють громадське непорозуміння. Для реалізації поставленої мети необхідно було розвязати наступні завдання: - простежити основні етапи і напрямки розробки в давньогрецькій філософії богошукацької проблематики, яка була систематизована в неоплатонізмі й отримала подальший розвиток у ранньохристиянському богословї;У вступі дисертації обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюється мета та основні завдання дослідження, вказується на теоретико-методологічну основу роботи, визначено наукову новизну, теоретичну і практичну значимість дослідження, показано апробацію його основних положень, обґрунтовано структуру праці. У першому розділі дисертації - «Проблема звязку неоплатонізму і східної патристики в контексті її висвітлення в науковій літературі» - розкривається ступінь розробленості даної проблематики в релігієзнавстві й історії філософії. Загострені суперечності епохи, напружена боротьба з єресями та язичницькими віруваннями не дали змоги отцям церкви адекватно оцінити вплив елліністичної думки на розвиток християнської філософії, а водночас, - і визначити значимість власних зусилль, завдяки яким духовні надбання античності стали здобутком наступних епох. На основі аналізу джерельної бази в дисертації робиться висновок, що більш грунтовне вивчення і освоєння пізньоантичної спадщини починається з періоду Відродження, коли неоплатонізм став філософською основою ренесансного світогляду. У Радянському Союзі вивчення неоплатонізму і патристики здійснювалося найчастіше в загальному руслі історії філософії.В дослідженні зясовуються зміст і сутність поняття «патристика», обгрунтовується специфіка її функціонування на Сході, виділяються три періоди її розвитку (ранній, класичний, пізній), визначаються відмінності між ними. А найсприйнятнішою для отців філософською течією, як це показано в роботі, виявився неоплатонізм, завдяки ідеям якого поступово вдосконалювалася споруда патристичного вчення. В дисертації показуються й відмінності в поглядах неоплатоніків і отців церкви на природу Божества: а/ субординаціонізму неоплатоніків протистояв координаціонізм отців; б/ замкнуте в собі Єдине не тотожне Богові, що управляє світом; в/ метафізичне Першоначало є абстрактним Божеством, тоді як християнський Бог - жива самоусвідомлююча особистість; г/ еманація в ученні Плотіна різниться від ідеї творіння в отців; д/ неоплатонічний Бог байдужий до світу, тоді як християнський Бог - це насамперед Любов. В дослідженні відзначаються й відмінності між неоплатоніками й отцями в тлумаченні другої іпостасі: а/ непередвизначене Єдиним буття Ума суперечить простоті Єдиного, тоді як у Трійці - конкретна єдність із єдиною природою; б/ у Плотіна друга іпостась нерівночесна першій, в християнстві ж немає ні меншого, ні більшого; в/ логічна складність Ума неспівставлювана з подвійною природою Сина; г/ абстракції в неоплатонізмі протистоїть Син у християнстві - конкретна божественна особистість; д/ на відміну від Сина Ум знає тільки ідеальний світ. Автор також відзначає розходження двох систем: а/ між складовими тріади, на відміну від Трійці, немає рівності; б/ Дух тісніше поєднаний з Трійцею, ніж Душа з тріадою; в/ властивості Душі й Духа неоднакові; г/ різне їх ставлення до світу; д/ Бог у християнстві троїчний за природою, а не в силу необхідності відкривати себе світу.