Твір Семесюка "Щоденник україножера" як зразок неофіційної культури, у середовищі якої руйнуються колоніальні структури свідомості українців. Елементи, інструменти, що творять неоміфологічний простір тексту. Постколоніальний образ України у творі.
Аннотация к работе
Цей процес не оминув і літературу, у якій намітилися дві тенденції: поява якісних текстів про Майдан та виникнення великої кількості периферійних явищ на перетині з інтернет-середовищем (сайт «РЄПКАКЛАБАБОШОНЕЯСНО»), історіографією («Літопис самовидців», «Фантомная БОЛЬ #maidan»), фольклорною стихією, візуальним мистецтвом («Сказкі русскаго міра» А. Павлишина, «повторює з протилежним знаком структури колоніального і, парадоксально, таким чином зберігає їх» [4, 227], представляється мотивами сільської української нації, орієнталізацією та примітивізацією етносу, романтизацією минулого, розповідями про страждання народу тоді, як постколоніальний є «наслідком деконструкції колоніалізму, наслідком розмаскування й розмонтування структур культурного колоніалізму і, рівночасно, їхнього продуктивного перевикористання» [4, 223] та «…в творі мистецтва… відкриває можливість використовувати старі колоніальні міти й гратися з ними» [4, 227]. Коди Іншого використовуються, щоб екзотизувати своє, адже Україна у знайденому рукописі є Піднебесною Наддніпрянщиною, а всі вороги, гетерогенні елементи іменуються або орками, або назвами, що містять корінь цього слова (росіяни - оркочухонці, "їхні предки - угроорки, український політичний бомонд - ористократія). Автор детально описує геополітичну ситуацію навколо українців, тому свої міфологічні назви отримують інші держави: Росія - Чухонська імперія, Білорусія - Неіснуюче Царство Лу, або Бульбодендром, Німеччина - Тевтонський Райх, Польща - Ляхлянд. Тому, замість «Святий Пророк і Духівник», «Українка була Незламним Генієм» [8, 155], вони говорять «Тарас Шевченко - прикольний поет», «Леся Українка - кльова тітка» [8, 155].