Причини та умови виникнення неофольклоризму як оригінального стилю в музичному мистецтві, його музично-теоретичні засади та стилістичні особливості. Роль творчої особистості В. Зубицького у розвитку неофольклористичного стильового руху в Україні.
Аннотация к работе
Загальнодіалектичний процес розвитку професійного музичного мистецтва обумовлюється виникненням та формуванням нових елементів, - складових чинників у системі художньо-виразових засобів, оновлення яких, у свою чергу, призводить до нових звукових, фактурних, структурних конструкцій, до нових фонічних якостей і взагалі до нових композиційних систем, нарешті - до синтезу різних систем, а, згодом, і до нових жанрів, стилів та стилістичних напрямків. Йдеться, насамперед, про виникнення на початку ХХ століття на основі “нових” відносин між фольклорними джерелами та професійною композиторською творчістю нового стилю в музичному мистецтві - неофольклоризму, художньо-естетичною основою якого є арочний звязок здобутків у сучасній композиторській техніці з давньофольклорною архаїчною традицією. “паростки” неофольклоризму зявились у творчості К. Маючи в своєму доробку жанрове розмаїття творів - опери, балети, симфонії, кантати, концерти, квартети, камерно-інструментальні твори - на початку 80-х років В. Зубицького складають репертуар провідних майстрів баянного мистецтва, конкурсних програм виконавців на народних інструментах та випускників мистецьких вузів України.Перший розділ “Неофольклоризм як художньо-естетичне явище в музичному мистецтві” присвячено огляду науково-теоретичних надбань, повязаних з неофольклоризмом як стилістичним явищем, а також висвітлює творчі засади основоположників неофольклористичного стильового руху. Адже, на відміну від нео-стилів (відродження стилістичних моделей минулих епох), неофольклоризм через віки звертається до народної психології, народного мислення, ментальності, традицій, мови, культури. Виводячи певні дефініції, авторка чітко диференціює неофольклоризм та фольклоризм. Бартока стисло наводимо основні положення музично-теоретичних засад неофольклоризму: - у мелодичній будові - відтворення мовно-речитативного, архаїчного типу інтонування (неосинкретизм); використання древніх ладів народної музики; відсутність прямого цитування, широких мелодичних ліній та секвентного саморозвитку мелодії; характерним є початковий “поштовх” (initio) з фольклорних витоків та мотивна варіантність, остинатно повторювані мотиви породжують нові “теми-паростки”, що в тональній деконцентрації утворюють полігармонічні співвідношення; відображення дії, руху (звукозображальність, картинність, театральність); логіка може бути непередбаченою, несподівані контрасти; народно-інструментальні витоки (етнофонізм) - бурдон, імпровізаційність, транспозиція, прийоми народного музикування - каталексії (відсутність останнього складу у стопі), конкатенації(початок нового такту співпадає з останнім сегментом закінчення), ампліфікації (розширення складочислових структур), що характеризують несиметричність структурних утворень; А одним із перших українських композиторів, у творчості якого дуже яскраво виявились неофольклористичні тенденції, був класик української музики, основоположник українського симфонізму - Б. Лятошинський.Неофольклоризм як художньо-естетичне явище в музичному мистецтві виникає закономірно за законами діалектики: з одного боку, на засадах авангарду (антиромантична позиція, аналітизм), а з іншого - як альтернатива йому (фольклорне підґрунтя). Фольклор, потрапивши в інший художньо-часовий вимір, набув дивовижних якостей, зазвучав по-новому. В українській музиці на шляху новітнього синтезу фольклорних джерел з найсучаснішою композиторською технікою (а разом з осучасненою технікою баянного мистецтва) помітну роль відіграє творча постать В. Зубицького. Зубицький створив власний індивідуальний композиторський стиль, творчо продемонстрував шлях відродження фольклорного мелосу в “новій” музиці, примноживши це віртуозним, багатогранним баянним інструменталізмом і розпочавши воістину революційні зрушення в баянному репертуарі. Зубицький підняв поклади народного мелосу, “вбравши” його в “одяг” новітніх засобів, перетворив маловідомі діалекти в мову широких узагальнень, висвітлюючи їх сучасною композиторською технікою і виконавською майстерністю.