Розгляд та характеристика етнополітичної доктрини сучасного російського руху неоєвразійства, як моделі перетворення Росії на нову імперію в майбутньому. Ознайомлення з поглядами географа Савіцкого, філософа Флоровського та історика Г. Вернадського.
Аннотация к работе
Неоєвразійство, як речник імперії в очах етноісторіографії Івангородський К. В. Анотація У статті аналізується етнополітична доктрина сучасного російського руху неоєвразійства як модель перетворення Росії на нову імперію в майбутньому. Ключові слова: неоєвразійство, євразійці, Євразія, імперія, Росія, доктрина. В межах існуючого сьогодні методологічного плюралізму, така ситуація, з першого погляду, не мала би викликати особливої стурбованості, але прагнення деяких «дослідників/учених» перетворити ці постулати на державні доктрини (до того ж з відверто агресивною тональністю) змушує уважніше проаналізувати їхню сутність і рівень впливу як на науку, так і на сучасну політичну сферу. Однією з таких новітніх ідеологічних доктрин є так зване «неоєвразійство», що сформувалося на російських теренах у 1990-х рр., і яке декларує свою «генетичну» спорідненість із відомим інтелектуальним рухом російських емігрантів у Європі 1920-30-х рр. «євразійством» і, начебто, його «відроджувачем» у період горбачовської Перебудови - Л. Гумільовим [1], котрі, мовляв, і заклали «наукові основи» цієї сучасної течії. Заідеологізована «наукова» модель історичного минулого, пропонована апологетами цього «вчення» (насамперед, його фактичного творця А. Дугіна), з огляду на прив’язку до «класиків» російської науки (й у першу чергу, до «етнологічної концепції» Л. Гумільова), одним із найважливіших своїх компонентів небезпідставно вважає етнічне походження та етноісторичну еволюцію спільнот східних слов’ян. Звідси, вибудовується й «геополітична» модель непростих відносин у сьогоденні поміж Україною, Росією та Білоруссю. Саме тому метою нашої розвідки є аналіз взаємовпливу науки, ідеології та етнополітичних практик сучасної Росії в контексті впливу на них «етноісторичних» постулатів, пропонованих концепцією неоєвразійства. Насамперед, це антизахідна риторика та несприйняття демократії як суспільного явища та політичної цінності Заходу загалом.