Трансформація класичної естетики у некласичну на тлі становлення індустріального суспільства і тотальної секуляризації. Сфери впливу між автономними сферами культури, науки, моралі та мистецтва. Маркування соціальних норм та цінностей у суспільстві.
Аннотация к работе
Трансформація класичної естетики у некласичну відбувається на тлі становлення індустріального суспільства і тотальної секуляризації (звільнення від релігійних настанов) західноєвропейської цивілізації. Остаточне зникнення родових звязків, навіть у опосередкованій формі, робить річ єдиним носієм логіки суспільного звязку. Символічний капітал суспільства чітко поділяється на сфери впливу між автономними сферами культури, зокрема наукою, мораллю та мистецтвом, їх протиставлення здійснюється через постулювання апріорних принципів. Якщо навіть в рабовласницькій та феодальній формі розкладу роду експлуатація людини людиною відбувалася в формі безпосереднього примусу, то зовсім інший порядок речей формується в буржуазному соціумі, де навіть робоча сила стає товаром. Перед людиною постає не цілісний артефакт, який споживається виробником та є необхідним для життєвого відтворення (як у натуральному господарстві), і, навіть, не окрема річ, а її деталь (навіть не елемент майбутнього споживання, а, в більшості випадків, засіб подальшого виробництва).Така історична форма розриву з суспільним цілим вимагає нової інтенсивності відновлення, реставрації, рекристалізації суспільного звязку, що спричинює замикання художнього в автономну сферу. Твір мистецтва як матеріальний продукт художньої творчості також стає товаром, що приводить до емансипації цеху митців з-під влади безпосереднього соціального замовлення. Поки твори мистецтва не були запущені в вільний коловорот товарів, вони не були зрівняні з іншими споживчими вартостями, а тому претендували на особливий духовний та культурний (культовий) статус. Оскільки мистецтво стає елементом товарообміну, це свідчить про те, що, з одного боку, в цій культурній формі виникає всезагальна потреба, але, з іншого, вона втрачає свій культовий статус і її особлива позиція потребує додаткового позиціювання (дистанціювання) від емпірії, яка втратила свою індивідуальність. Починаючи з Нового часу, виробництво художніх творів замовляється не полісом (як в Античності) і не церквою (як у Середньовіччі і навіть в переважної більшості випадків у добу Відродження).Таким чином, агентами художнього поля є не тільки художники-виробники творів мистецтва, але й критики, колекціонери, теоретики, викладачі, посередники й т. ін., тобто всі ті люди, які так чи інакше повязані з мистецтвом, приймають участь у функціонуванні художніх обєктів. Бурдє використовує більш широкий термін "художнє поле" замість поняття "мистецтво", тому що останнє не може вичерпати все різноманіття функцій історичного типу естетичного навіть в епоху своєї найбільш повно легітимованої автономності. Подвійна роль твору мистецтва (як товару і як знаку) приводить до розподілу в сфері прекрасного в залежності від ступеню її автономності. Адорно: подвійність творів мистецтва як автономних утворень і суспільних феноменів приводить до сильного розпорошення критеріїв, їх розмитості та непостійності - автономні твори закликають винести вердикт відносно змісту, що є байдужим до проблем суспільства; навпаки, ті твори, які займають однозначні, ясні в суспільному відношенні позиції і виносять однозначні оцінки, заперечують унаслідок цього мистецтво, а разом з тим і самих себе. Бурдє визначає основні соціальні характеристики поля замкнутого художнього виробництва (аналогічні процеси відбуваються при автономізації такої сфери культури як наука): 1) створення норм виробництва й критеріїв оцінки художньої продукції; 2) виникнення класу професійних виробників художніх цінностей; 3) естетична дистанція, що відокремлює художнє поле від повсякденності; 4) виникнення соціального інституту художньої критики.Кожна стала деталлю, яку можна скільки завгодно разів купити, тому що вона скільки завгодно разів може бути виготовлена, поки дану модель не знімуть з виробництва. Проте, саме твори мистецтва ще зберігають залишки минулих речей, оскільки свідчать про існування порядку в цілому, що робив світ рідним людині, зберігав її духовну енергію. Гадамера має право на існування тією мірою, якою мистецтво зберігає функцію автономного поля, духовного ствердження людини у світі. Постнекласична культура руйнує ці настанови мистецтва з двох боків: з одного боку, культура в цілому має претензію бути естетично значимою (дизайн стає засобом універсалізації культурного ландшафту), а, з іншого, твір мистецтва "за добу його технічного відтворення" (німецький філософ XX ст. Мистецтво в світі розірваних звязків не відкриває приховану спільну сутність світу (як мімезис), а культивує художню сферу через протиставлення її логіки буденності.Домінування функціональності речі приводить до необхідності виникнення чистої естетичної теорії. Бруно) у естетиці виникають суто мистецтвознавчі розробки (ренесансні теоретики та митці Л. да Вінчі, Л. Естетична теорія припиняє бути проекцією філософської думки про прекрасне. Вона у XVIII ст. оформлюється в достатньо самодостатнє теоретичне поле, що має двопредметну структуру: перша частина естетики розглядає тео