Недоліки чинного цивільного законодавства України в сфері інтелектуальної власності. Порядок укладення, зміни та припинення ліцензійних договорів. Розбіжності в правовому регулюванні ліцензійних договорів Цивільним кодексом та спеціальними законами.
Аннотация к работе
Важливою складовою майнових прав інтелектуальної власності є виключне право дозволяти іншим особам використовувати обєкт права інтелектуальної власності. Це сприяло би більш ефективному використанню обєктів права інтелектуальної власності та захисту прав на них, оскільки існують випадки укладення ліцензійних договорів і отримання в подальшому охоронних документів на обєкти права інтелектуальної власності, права на використання яких вже належали іншим особам [1]. Виходячи зі змісту положень ст.1107 Цивільного кодексу, розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів: ліцензія на використання обєкта права інтелектуальної власності; ліцензійний договір; договір про створення за замовленням і використання обєкта права інтелектуальної власності; договір про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності; інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності [2]. Наявність у чинному законодавстві України ліцензійних договорів, які регулюються главою 75 Цивільного кодексу та договорів, що за своєю суттю є ліцензійними, але мають назву авторські договори про передачу виключного та невиключного права на використання твору та регламентовані ст.32 Закону України "Про авторське право і суміжні права", вносить певну неузгодженість у чинне законодавство. Окремі зауваження слід висловити й стосовно положень ч.2 ст.1110 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що ліцензіар має право відмовитись від ліцензійного договору у випадку, якщо ліцензіат порушить встановлений договором термін початку використання обєкта права інтелектуальної власності.