Визначення складу протографічних текстів фальшованих грамот А. Боголюбського 1159 р. та Р. Галицького 1240 р. З’ясування закономірності побутування "грамот" у поземельному контексті шляхом вивчення загальних тенденцій формування монастирського комплексу.
Аннотация к работе
Серед церковних інституцій визначальну роль у процесі становлення давньоруського чернецтва й розгортанні церковно-просвітницької діяльності на українських землях відіграв Києво-Печерський монастир. Однак більшість досліджень з історії найстарішої та найвпливовішої обителі Київської митрополії зосередилася навколо вивчення літературної й документальної спадщини монастиря XII-XV ст. Зясування обставин, причин і передумов творення фальсифікатів печерськими інтелектуалами та дослідження процесів їх побутування протягом XVI - останньої XVIII ст. становить потужний науковий інтерес і має на меті не лише спростування міфу про автентичність грамот, але й створює передумови для їх “перевтілення” в реальні історичні документи конкретного періоду. Комплексне дослідження загальних тенденцій та особливостей побутування неавтентичних привілеїв, що кардинальним чином змінили хід історії Києво-Печерського монастиря, уможливлює вивчення системи доказів статусу та прав на володіння, правочинності актів зазначеного періоду, ментальних установок доби тощо. ЇЇ студіювання зумовлене потребою зясувати роль неавтентичних привілеїв як в історії Києво-Печерського монастиря, так і в церковних й загально-історичних процесах, що відбувалися в Україні.Шамрай) студіювання фальшованих текстів було різко піднесене з довірливо-споживацького рівня до серйозного зясування можливого часу та причин виникнення протографічного тексту неавтентичної грамоти Андрія Боголюбського 1159 р. й процесів побутування її списків. Цінність зазначених студій над документами розпорошених архівів Києво-Печерського монастиря та Греко-Католицької консисторії полягає у виявленні неактуалізованих списків “грамоти” Романа Галицького та їх публікації зі збереженням лінгвістичних особливостей. “Системний аналіз списків неавтентичної грамоти Андрія Боголюбського 1159 р.” складається з чотирьох підрозділів, побудованих за такою схемою: 1) структурно-змістова характеристика документа та джерелознавчий огляд збережених текстів; 2) аналіз виявленого корпусу списків Короткої редакції; 3) вивчення й реконструкція історії тексту Повної редакції; 4) порівняльно-текстологічне дослідження комплексу списків обох редакцій. Коротка редакція репрезентована 3 списками 1658-1720 рр., що містять відмінну від усіх інших текстів інформацію про межі володінь монастиря. “Вивчення та реконструкція історії тексту Повної редакції” зясовано історичний контекст виникнення 10 кириличних (Малорос.-1, Малорос.-2, Малорос.-3, Розряд., Акад.-1, Акад.-2, Лавр.-1, Лавр.-2, Канц.-1, Митр.-1) та 4 латиничних (Митр.-2, Митр.-3, Митр.-4, Митр.-5) списків неавтентичної грамоти.Вивчено закономірності побутування 35 списків неавтентичних документів - 17 текстів “грамоти” Андрія Боголюбського та 18 текстів “привілею” Романа Галицького. Результати аналізу різночитань списків обох редакцій засвідчили первинність походження текстів Короткої редакції (3 списки), що виникли у звязку із необхідністю узаконення надання ставропігійного статусу Києво-Печерському монастирю. Побутування текстів Скороченої (2 списки) та Поширеної (6 списків) редакцій, датованих другою половиною XVIII ст., обумовлене проведенням упродовж 1766-1778 рр. судового процесу між уніатським митрополитом Феліціаном Володкевичем і київським земянином Станіславом Косткою-Іпогорським та повязане із виконанням Київською губернською канцелярією таємного царського указу від 10 жовтня 1745 р. щодо обмеження надання мешканцям Речі Посполитої документів на маєтності, які зберігалися в архіві Київського магістрату й стосувалися прикордонних (польсько-російських) територій. Подана в основній частині “грамоти” Андрія Боголюбського (власне змісті) інформація про пожалування низки привілеїв на користь Києво-Печерського монастиря в третій чверті XVII ст. була піддана редагуванню з ініціативи печерського архімандрита Інокентія Гізеля. Виникнення “грамоти” Андрія Боголюбського повязане з прагненнями інтелектуальних кіл Києво-Печерського монастиря 1) вирішити питання юридичного статусу монастиря (отримати підтвердну грамоту на ставропігію); 2) отримати документальні гарантії на маєтковий комплекс у Київському, а з останньої чверті XVII ст.