Суперечності між буржуазією і пролетаріатом в демократичному суспільстві. Початок боротьби держави з політичним шкідництвом. Сутність виробничих нарад на підприємствах. Розгляд Ізотовського руху, його поширення. Стрімкі темпи модернізації промисловості.
Аннотация к работе
.1 Як робітники привчалися до трудової дисципліни
В демократичному суспільстві суперечності між буржуазією і пролетаріатом розвязувалися в економічній площині, тобто між профспілками, які представляли інтереси робітників, і підприємцями. Держава, як правило, не мала прямого відношення до підприємницької діяльності і часом виступала у ролі третейського судді, головним чином через прийняття законів, які були обовязкові для всіх і підтримували в суспільстві класовий мир. Якісно інша ситуація виникла тоді, коли держава перетворилася на власника засобів виробництва і зустрілася з бажанням робітничого класу продати їй свою робочу силу на вигідних умовах.
Паралізуючи це природне прагнення, держава-комуна позбавила робітників незалежних від себе політичних і профспілкових організацій. Більшовицьке керівництво вважало найбільш ефективною формою обмеження вимог робітничого класу переведення їх з економічної у політичну площину, тобто утворення в суспільстві ситуації класової війни. Мова йшла не тільки про протиставлення промислового і сільськогосподарського пролетаріату буржуазії (коли вона ще існувала) та селянам-власникам (які фігурували в образі «куркулів»). Йшлося також про протиставлення груп різного соціального походження у самому робітничому середовищі. «Хіба класова боротьба в епоху переходу від капіталізму до соціалізму, - писав В. Ленін у вересні 1918 р., - не полягає в тому, щоб охороняти інтереси робітничого класу від тих жменьок, груп, верств робітників, які вперто додержуються традицій (звичок) капіталізму і продовжують дивитися на Радянську державу по-старому: дати «їй» роботи менше і гіршої, - здерти з «неї» грошей якнайбільше»1.
Сталінська «революція зверху» поставила ребром питання про активізацію участі робітничого класу у здійсненні «генеральної лінії на соціалістичну індустріалізацію». Створювалися умови, коли держава почала дивитися на робітників під специфічним кутом зору: дати їм роботи побільше, заплатити їм якнайменше. Це означало, що робітники повинні були погоджуватися на обмеження заробітної плати фіксованим рівнем (який у робітничому середовищі дістав назву «стелі»), виявляти готовність коритися заходам, що знижували собівартість продукції шляхом інтенсифікації праці і погіршення її умов. Поняття «норма експлуатації праці» більшовики залишили для світу капіталізму, а в будованому ними суспільстві фігурувало інше поняття - рівень продуктивності праці. В умовах ринкової економіки робітники прагнули підвищити продуктивність своєї праці, оскільки це повязувалося із зростанням заробітків. Але радянській державі треба було триматися «стелі» в оплаті праці, щоб збільшити фонд нагромадження і забезпечити капіталовкладеннями форсовані темпи індустріалізації. Тому пропагандистський апарат партії закликав робітничий клас миритися з «тимчасовими труднощами» і активно використовував моральні стимули підвищення продуктивності праці, відверто ігноруючи матеріальні.
Форсування темпів індустріалізації вимагало втягнення в галузі промисловості, будівництва і транспорту додаткової маси робочої сили, яку можна було знайти тільки на селі. Колективізація сільського господарства, яка здійснювалася одночасно з індустріалізацією, створювала найбільш сприятливі умови для розвязання проблеми кадрів, тому що селянська молодь тікала з села, щоб не потрапити в колгоспи або під розкуркулення. Новобудови перших пятирічок наповнилися робочою силою, яка не мала навичок праці у великих колективах, байдуже ставилася до інтересів виробництва, саботувала спроби заводських керівників підвищити продуктивність праці за рахунок її інтенсифікації. До того ж нове поповнення робітничого класу було малокваліфікованим і недосвідченим. Внаслідок цього на виробництві різко почастішали аварії і поламки устаткування, погіршилася якість продукції, зріс відсоток браку.
Профспілковий перепис робітників і службовців камяновугільної промисловості Донбасу, де питома вага нових працівників була особливо великою, зареєстрував у 1929 р. 45 210 осіб. З них уперше прийшло на виробництво 17 102, працювало раніше по найму поза сільським господарством 2929, по найму в сільському господарстві - 13 835, не по найму в сільському господарстві - 11 344 осіб. Значна кількість шахтарів - вихідців з села не втрачала звязків з сільським господарством. Зокрема, 11 905 з них мали оброблювану землю.
Саме в середовищі нових робітників, які не відірвалися остаточно від сільськогосподарської праці і розглядали працю у промисловості як тимчасовий приробіток, були найчастішими порушення трудової дисципліни. Основне місце серед порушень займали прогули без поважних причин. У 1927/28 р. на заводах Півден- сталі було накладено 107 139 стягнень за порушення правил внутрішнього розпорядку, у тому числі за прогули - 77 828. На деяких шахтах Кадіївського району не виходили на роботу після одержання заробітної плати до половини працюючих. Чимало траплялося випадків сну на роботі, особливо в нічні зміни. Під час перевірки на заводі ім.