Соціально-філософський аналіз проблеми індивідуалізму на тлі демократизації сучасного українського суспільства. Сутність, перспективи розвитку, інновації його тлумачення в залежності від становлення історичних епох, політичних режимів, культур і релігій.
Аннотация к работе
Обєктивне осмислення проблеми індивідуалізму є особливо актуальним і важливим для українського суспільства, яке намагається подолати наслідки тоталітарного минулого і продовжувати власний розвиток у напрямку поєднання ідей демократії та принципів істинного індивідуалізму. Соціальне середовище, як один з головних креативних чинників особистості, має ненавязливо формувати інтереси і пріоритети індивіда, які б не суперечили інтересам інших індивідів або суспільства в цілому. Найбільш продуктивним шляхом дослідження феномена індивідуалізму у соціальному контексті є звернення до соціальної філософії, за науковими надбаннями якої можливо встановити найбільш оптимальні шляхи органічного впровадження нових для України індивідуалістичних принципів на тлі глобальних суспільних перетворень. Найбільш повного аналізу проблема індивідуалізму набула у монографії Л.Дюмона „Есе про індивідуалізм”, статті Ф.Гаєка „Індивідуалізм істинний і хибний” та праці Ж.Липовецькі „Есе про сучасний індивідуалізм”. Процеси суспільної реорганізації зумовили посилений інтерес до проблеми індивідуалізму як до соціологічного явища і в країнах пострадянського простору, зокрема в дослідженнях К.С.Перший розділ дисертаційного дослідження „Принцип індивідуалізму та його історико-філософська експлікація” присвячений аналізу положень та концепцій проблеми індивідуалізму, соціально-філософське осмислення якої здійснювалося та змінювалося з плином історичного часу. Принцип індивідуалізму набував поширення, розвитку, зазнавав змін та інновацій власного тлумачення в залежності від становлення історичних епох, політичних режимів, культур і релігій, які визначають співвідношення категорій індивідуального та колективного у соціумі. Однак, в цей період часу поняття “індивідуалізм” не зустрічається у рафінованому вигляді та не знаходить чіткого визначення як філософська категорія. Другий підрозділ дисертаційного дослідження „Акцентуація проблеми індивідуалізму в новітніх наукових концепціях” присвячений аналізу інтерпретації принципу індивідуалізму у соціально-філософський думці, починаючи з Нового часу і закінчуючи сьогоденням. Індивідуалізм, з одного боку, розглядається як руйнівна диференціація, що порушує гармонію всесвіту та більше притаманна тваринному світові, воля індивіда підвладна “вищій волі”, а особиста ціль та приватний інтерес підпорядковуються суспільним прагненням; з іншого - мислителі цього часу у своїй більшості вимагають визнання почуття власної гідності особистості, свободи її дій в усіх сферах суспільного життя; індивід повинен розглядатись як мета, а не як засіб.У висновках подано головні результати дослідження, а також запропоновані можливі напрямки подальшого осмислення феномена індивідуалізму. Принцип індивідуалізму в цей період розглядається в контексті таких суміжних понять, як самопізнання та самоцінність індивіда, щастя та задоволення, зло та доброчесність, приватна власність та держава тощо. В працях французьких матеріалістів XVIII ст. індивідуалізму знаходить власне відображення в теорії “розумного егоїзму”, він асоціюється з поняттям особистої користі, інтересу, щастя, себелюбства тощо; простежується повернення до натуралістичних ідей епікуреїзму. Індивідуалізму у Німецькій класичній філософії носить абстрактне забарвлення та найчастіше розглядається як руйнівний принцип диференціації, що порушує гармонію всесвіту і більше притаманний тваринному світові. Теоретико-методологічне дослідження поняття „індивідуалізм” показало, що поєднуючи у собі власні негативні та позитивні прояви, які формуються як окремою особистістю, так і соціумом, воно дає великий поштовх та стимули для розвитку людської цивілізації.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
У висновках подано головні результати дослідження, а також запропоновані можливі напрямки подальшого осмислення феномена індивідуалізму.
Індивідуалістичні ідеї зародились та розпочали свій шлях розвитку в епоху Античності, де вперше порушується проблема людини як мотиватора власних вчинків. Принцип індивідуалізму в цей період розглядається в контексті таких суміжних понять, як самопізнання та самоцінність індивіда, щастя та задоволення, зло та доброчесність, приватна власність та держава тощо. В епоху Середньовіччя принцип істинного індивідуалізму підмінюється такими поняттями, як індивідуальний гріх та спасіння, індивідуальне покарання за гріхи тощо. В період Ренесансу індивідуалістичні ідеї відроджуються разом із визнанням права на існування людської свідомості та появою можливості самовизначення та самозвершення індивіда. В епоху Нового Часу поняття індивідуалізму носить відбиток соціального дарвінізму, оскільки ототожнюється з інстинктом самозбереження, егоїзмом, боротьбою за власне виживання та жадібністю. В працях французьких матеріалістів XVIII ст. індивідуалізму знаходить власне відображення в теорії “розумного егоїзму”, він асоціюється з поняттям особистої користі, інтересу, щастя, себелюбства тощо; простежується повернення до натуралістичних ідей епікуреїзму. Індивідуалізму у Німецькій класичній філософії носить абстрактне забарвлення та найчастіше розглядається як руйнівний принцип диференціації, що порушує гармонію всесвіту і більше притаманний тваринному світові.
Філософія ХХ століття найбільше наблизилася до обєктивного осмислення індивідуалізму. Про це свідчить поява таких течій, як прагматизм і екзистенціоналізм. Важливо відмити, що саме в цей період зявляється багато тлумачень і визначень індивідуалізму як окремої наукової категорії. Однак, важливо відмити, що обєктивне визначення індивідуалізму, як окремої категорії, у рафінованому вигляді зявилося тільки у сучасній філософській науці.
Індивідуалізм як багатогранне і складне явище повязане та межує з великою кількістю категорій і понять філософії, соціології, психології, етики, політології. Теоретико-методологічне дослідження поняття „індивідуалізм” показало, що поєднуючи у собі власні негативні та позитивні прояви, які формуються як окремою особистістю, так і соціумом, воно дає великий поштовх та стимули для розвитку людської цивілізації.
Важливо відмітити, що індивідуалізм не виступає конкретною рисою або якістю людської вдачі, це своєрідний тип світогляду, морально-етичний принцип, лінія поведінки, життєва позиція.
Істинний індивідуалізм, а його слід відрізняти від власних крайніх проявів, -це своєрідний синтез особистісних та соціальних установок, що базуються на засадах універсальної моралі та етики (соціальної справедливості, помірному альтруїзмові тощо) та передбачають високий рівень самосвідомості і внутрішньої культури, самовизначення та самоздійснення, усвідомлення цінності кожної окремої особистості поряд із власною; це тип світогляду і моральний принцип, власнообрана система цінностей і пріоритетів, відповідальність за власні вчинки.
Окрім того, на наш погляд, визначення сучасного індивідуалізму не завершується зосередженням тільки на власній особі індивіда та його діяльності і мотиваціях. Воно переносить центр власної уваги на взаємовідносини особистості і суспільства, підкреслює можливість існування істинного індивідуалізму тільки за умови повноцінної взаємодії останнього з суспільним та державним полем. Державне поле, в свою чергу, повинно здійснювати регулятивну, захисну та заохочувальну функції щодо підтримки розвитку індивідуалістичних тенденцій у власному соціальному просторі. Оскільки, істинний індивідуалізм, інтегруючись у різноманітних формах та пропорціях за сприятливих умов створених державою, працює , головним чином, на індивіда та, як наслідок, і на суспільство в цілому.
Дослідивши поняття індивідуалізму у соціально-філософському та соціально-політичному перерізі, можна говорити про те, що сучасна гуманітарна наука переважно розглядає індивідуалізм як тип світогляду людини, яка акцентує власну увагу на собі самій, власній діяльності та всьому, що їй не байдуже. Слід відзначити, що, з огляду на сьогодення таке визначення є застарілим, неповноцінним і не відповідає дійсності. Адже, неправомірно хибно розглядати дане поняття виключно з позиції інтересів і пріоритетів окремої особистості, нехтуючи його соціальними проявами та залежністю від суспільних умов життєбуття індивіда. Індивідуалізм походить від окремої особистості та реалізується у суспільстві через соціальні звязки та взаємодії, тому без своєї соціальної або індивідуальної складової принцип індивідуалізму втрачає усілякий сенс і набуває неправомірної крайності тієї чи іншої ідеології.
Органічна взаємодія індивідуалізму та колективізму на демократичних засадах покликана сублімувати внутрішній потенціал людини в активну систему організованих дій, направлену на самозвершення індивіда шляхом органічної взаємодії з соціальним цілим. Підтримка індивідуалізму на державному рівні та одночасне наслідування демократичних принципів - це єдино можливий спосіб здійснення інтересів, прагнень і сподівань як окремих громадян, так і народу в цілому. Можна стверджувати, що індивідуалізм у поєднанні з демократією - це найвища форма суспільної організації, яка ґрунтується на високій культурі, свідомості, саморегуляції її членів, та забезпечується коректною політикою державного регулювання, що підтримує у суспільстві принцип соціальної справедливості, створює умови для прояву і розвитку індивідуальної ініціативи та потенціалу.
Список литературы
1. Шевченко З.В. Історико-філософське осмислення проблеми егоїзму в контексті розвитку наукової думки про особистість та суспільство // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 30. - К.: Український центр духовної культури, 2002. - С. 110-120.
2. Шевченко З.В. Поняття „егоїзм” та його соціально-філософська експлікація // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 36. - К.: Український центр духовної культури, 2003. - С. 135-143.
3. Шевченко З.В. Актуалізація принципу індивідуалізму в аспекті відносин особистості та суспільства // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 40. - К.: Український центр духовної культури, 2004. - С. 148-156.
4. Шевченко З.В. Егоїзм як чинник деструктивності сучасного соціуму // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції „Динаміка наукових досліджень”. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. - Т.4.: Музика в житті людини. Філософія. Право. Соціологія. - С. 20-21.
5. Шевченко З.В. Роль соціального виховання в процесі регламентації егоїстичних проявів студентської молоді // Формування національних, загальнолюдських ціннісних орієнтацій студентської молоді: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (11-12 грудня 2002 р.) / Відп. ред. А.А. Мазаракі. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2002. - С. 162-164.
6. Шевченко З.В. Принципи сучасного індивідуалізму та особливості його прояву в суспільстві // Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта ‘2003”. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - Т.14.: Філософія. - С. 25-26.
7. Шевченко З.В. Свобода як фундаментальна необхідність людського мислення // Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії: Матеріали Х Харківських міжнародних Сковородинівських читань: В 2 ч. - Харків: „Екограф”, 2003. - Ч. 2. - С. 198-200.
8. Шевченко З.В. Форми прояву соціально-політичного та етичного індивідуалізму // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта ‘2004”. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - Т. 2.: Філософія. - С. 42-44.