Аналіз теорії і практики становлення і розвитку системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників України з 1970 р. по 2004 р. Тенденції, провідні наукові ідеї та особливості розвитку даної системи України у 70–90-і рр. ХХ ст., аналіз їх спадщини.
Аннотация к работе
Вважаємо за доцільне звернутися до теоретичних та науково-методичних досліджень розвитку системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників (СПКПП) України як основної складової післядипломної педагогічної освіти у період з 70-х рр. Цей період нами умовно поділений на два етапи: перший - з 70-х рр. до 1991 р., коли відбувався розвиток системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників за радянських часів; другий - з 1991 р. по 2004 р., де система розвивалася в умовах становлення незалежної України. На першому етапі розвитку СПКПП України вітчизняними теоретиками і практиками було розроблено у концептуальному аспекті комплекс таких питань, як: сутність і структура системи підвищення кваліфікації (зміст, форми та методичне забезпечення); моделі обєктивно необхідних знань для різних категорій педагогічних працівників; науково-методичні засади підвищення кваліфікації у міжкурсовому періоді; впровадження досягнень педагогічної науки та передового досвіду. Концептуальна ідея дослідження полягає у можливості подальшого використання теоретичних і методичних аспектів розвитку системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників України у період 1970-2004 рр. на основі історико-логічного та обєктивного аналізу тенденцій становлення і розвитку підвищення кваліфікації педагогічних працівників як системи; узагальненні перспективних наукових та науково-методичних напрацювань з теорії і методики післядипломної освіти (тенденцій, цілей, завдань, принципів, функцій, структури, форми); визначенні ролі науково-методичної спадщини 70-90-х рр. Зясувати сучасні проблеми науково-методичного забезпечення розвитку СПКПП України в 90-і-2004 рр. та визначити основні функції інститутів післядипломної освіти як науково-методичних центрів неперервного підвищення кваліфікації педагогічних працівників.У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження; визначено його проблему, обєкт, предмет, мету; викладено концептуальну ідею, основні завдання та методологічну і теоретичну основи; розкрито наукову новизну та теоретичне значення отриманих результатів, практичне значення; визначено методи дослідження; окреслено джерельну базу; сформульовано висновки щодо апробації і впровадження результатів дослідження. У першому розділі «Становлення та розвиток системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників у вітчизняній теорії і практиці (1970-2004 рр.)» здійснено історико-логічний аналіз становлення СПКПП України; визначено провідні наукові ідеї, особливості, напрями та тенденції її розвитку; розглянуто динаміку розвитку науково-методичного забезпечення навчального процесу на курсах підвищення кваліфікації педагогічних працівників у закладах післядипломної педагогічної освіти та в міжкурсовий період. ХХ ст. характеризується значними зрушеннями системоутворюючого характеру в підвищенні кваліфікації педагогічних працівників України, що забезпечується: створенням Центрального інституту вдосконалення вчителів (ЦІУВ) як головного науково-методичного центру Міністерства освіти УРСР з питань післядипломної освіти і обласних ІУВ для системи післядипломної педагогічної освіти як науково-методичних центрів галузі в регіонах; введенням обовязкового підвищення кваліфікації педагогічних працівників через кожні пять років; розробкою і застосуванням типових навчально-тематичних планів курсів підвищення кваліфікації вчителів в обласних ІУВ; створенням районних/міських методичних кабінетів; Масловим сформульовані специфічні функції закладів і установ освіти, які займаються підвищенням кваліфікації педагогічних працівників на різних рівнях, а саме: - на рівні країни (ЦІУВ) - педагогічні працівники підвищують свій методологічний і теоретичний рівень на базі новітніх досягнень науки з ключових проблем їх професійної діяльності; Другий розділ «Проблеми науково-методичного забезпечення та перспективи розвитку системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників України» присвячено: аналізу змісту, структури і форм науково-методичного забезпечення СПКПП; основним функціям інститутів післядипломної педагогічної освіти (ІППО) як науково-методичних центрів системи неперервного підвищення кваліфікації педагогічних працівників; впровадженню у практику роботи педагогічних працівників сучасних досягнень науки і передового педагогічного досвіду; перспективним завданням розвитку системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників у сучасних умовах.У дисертації на основі вивчення й аналізу історико-педагогічної та науково-методичної літератури, нормативно-правової документації закладів і установ післядипломної педагогічної освіти досліджено та зроблено висновки про тенденції і проблеми розвитку СПКПП України у 1970-2004 рр. Це дозволило охарактеризувати стан науково-методичного забезпечення змісту підвищення кваліфікації педагогічних працівників у курсовий і міжкурсовий періоди. Проведене дослідження науково-методичних засад розвитку СПКПП України у 1970-2004 рр. підтверджує концептуальну ідею щодо їх актуального значення для сучасної систем