Комплексний аналіз наукового потенціалу географічної науки та картографічне відображення його внутрішньотериторіальних особливостей. Напрямки вдосконалення територіальної, функціональної та часової організації наукового потенціалу української географії.
Аннотация к работе
Протягом ХХ століття відбувся процес формування сучасної системи географічних наук. У формуванні сучасних наукових та освітніх закладів, шкіл брали участь вихованці Краківського, Ягеллонського університетів (А. У той час уже існувала потужна когорта українських географів, які сприяли появі кафедр географії або заклали основи розвитку нових наукових напрямів (Г. Тема дисертаційної роботи тісно повязана з науково-дослідними роботами, що проводяться на кафедрі суспільної географії Волинського державного університету імені Лесі Українки (Науковий потенціал української географії). Мета дисертаційної роботи полягає у вивченні процесу формування та сучасного стану географічної науки в Україні, ії наукового потенціалу, обґрунтуванні ролі персоналій, їхнього наукового доробку і перспектив розвитку цієї галузі знань.У першому розділі «Наукові засади дослідження історії становлення і розвитку географічної науки в Україні» висвітлено концепцію та алгоритм аналізу географічних персоналій, розроблено методичні основи дослідження наукового доробку вчених. Історія дослідження географічної науки відтворює зрізи минулого, а рівень їх географічного пізнання поєднує історію географії та історію географічної науки як ієрархію географічної думки, географічних ідей, напрямів. Виникла ідея, яка потребувала абстрагування, теоретичних основ обґрунтування, вибору методики дослідження, її реалізації, націлення на розробку концептуальних засад розвитку географічної науки і формування національної географічної школи, наукового потенціалу. У другому розділі «Розвиток географічної науки в Україні» виявлено історичні аспекти дослідження проблеми становлення української географії, етапність її розвитку, постаті, ідеї та здобутки. Було створено Харківський гідрометеорологічний інститут (1932), геолого-географічні факультети Київського та Харківського університетів (1933), Раду з вивчення продуктивних сил України і геолого-географічний факультет Одеського університету (1934), геолого-географічний факультет та кафедру фізичної й економічної географії Дніпропетровського університету (1937), природничо-географічний факультет Кременецького учительського інституту (1940), кафедру географії Луцького учительського інституту (1940).Крупні регіональні центри - наукові центри з числом докторів наук не менше пяти, регіон дослідження яких обіймає територію України в цілому або декілька регіонів України: Львівський, Сімферопольський, Севастопольський, Одеський, Харківський, Чернівецький. Регіональні центри з числом докторів наук від 1 до 5, регіон дослідження яких обіймає територію як правило одного регіону і лише окремі дослідження виходять за їх межі: Волинський (Луцьк), Дніпропетровський, Тернопільський, Рівненський, Вінницький, Кіровоградський, Керченський, Сумський. Локальні спеціалізовані центри, які мають географічні наукові або освітні заклади: Ніжинський, Уманський, Криворізький, Луганський, Мелітопольський, Камянець-Подільський, Івано-Франківський, Полтавський, Херсонський. Кількість захищених кандидатських дисертацій після закінчення вищого навчального закладу розподілені наступним чином: після 5 років - 10 захистів; 6 років - 12; 7 років - 11; 8 років - 12; 9 років - 14; 10 років - 5; 11 років - 7; 12 років - 3; 13 років - 6; 14 років - 6 осіб; 15 років - 2; 16 років - 4; 17 років - один захист. Усього у термін 3-9 років вклався 71 науковець, після 10 років - 32.Методологічно доведено необхідність дослідження становлення та розвитку географічної науки в Україні: з одного боку - наукового потенціалу, його формування, розміщення, а з іншого - розроблення науково обґрунтованих методів дослідження для відтворення історичної справедливості і підвищення іміджу науки. На основі аналізу розвитку модерної географії нами виділено чотири етапи: I - 1917-1940 рр.; II - 1945-1969 рр.; III - 1970-1990 рр.; IV - 1991-2005 рр. Періодизацію проведено згідно з такими обґрунтованими критеріями, як: 1) соціально-економічні передумови, що визначають стан і рівень розвитку географічної науки, її методологічні та конкретно-наукові досягнення, властиві для цього проміжку часу; 2) географічна значимість фактичного матеріалу, що встановлює передумови для подальшого розвитку наукових напрямів, шкіл; 3) наукова діяльність фахівців вищої кваліфікації, які захистили дисертації з географічних або суміжних наук, їхній найбільш вагомий доробок, рейтинг, участь у формуванні нового напряму, наукові й урядові нагороди, які відображають місце вченого у знаннєвому середовищі. На основі аналітичного огляду наукової літератури, архівних даних, фондових матеріалів нами виділено і використано дві групи принципів: перша група - це принципи відбору науковців, які визначають роль окремих персоналій у географії (чи були вони фундаторами нових ідей, концепцій, напрямів, наукових шкіл); друга група - це принципи дослідження наукового доробку вченого, його підходів у науково-дослідницький роботі, досвіду наукової діяльності, результативності, організаторського таланту. Основні положення покл