Історіографічний аналіз досліджень наукової діяльності та історико-культурної спадщини академіка Миколи Петрова. Роль ученого в діяльності Церковно-історичного і археологічного товариства. Особистий внесок академіка у розвиток науки і культури України.
Аннотация к работе
Сучасному стану розвитку гуманітарної науки в Україні властиве невпинне зростання наукового інтересу до процесу зародження та становлення вітчизняної історичної думки, вивчення здобутків тих учених, які стояли не лише біля її витоків, а й заклали основи, перспективи та напрями наукових дослідів на майбутнє. Однією з таких, недостатньо вивчених наукових постатей, яка прислужилася своїм талантом і працею українській культурі, є Микола Іванович Петров (1840-1921) - академік Академії наук України з часу її заснування 1918 р. Дослідження інтелектуальної біографії, і зокрема наукової діяльності вченого, в широкому масиві недостатньо вивчених раніше джерел дає можливість заповнити прогалину у генезі української науки і культури та оцінити здобутки М.Петрова для їх перспективного розвитку. Мета дисертаційного дослідження полягає в комплексному науковому аналізі та зясуванні змісту і напрямів історико-культурної спадщини М.Петрова, визначенні інтересів ученого у його науковій діяльності, оцінюванні місця та ролі його в українській історіографії. В дисертаційній роботі: вперше проаналізовано методологію наукових дослідів ученого; ґрунтовно висвітлено етапи становлення наукових поглядів М.Петрова як історика та дослідника культурно-мистецьких памяток; продовжено роботу над періодизацією життєпису вченого; виявлено нові та переосмислено чимало відомих фактів у галузі археології, отриманих ним у роки його діяльності в ЦАМ КДА; встановлено значення наукових здобутків ученого у вітчизняному музеєзнавстві, особливо розробки методології в академічному музеї, що дало можливість систематизувати музейні експонати та типологізувати їх за відповідними ознаками; зясовано особистий внесок М.Петрова у розвиток історичної топографії; вивчено регіональні дослідження науковця, зокрема історії Волині, Поділля, Слобожанщини, Київщини; виділено києвознавство в самостійний обєкт наукових зацікавлень ученого; на основі систематизації наявних і віднайдених відомостей висвітлено цілісну картину участі М.Петрова у НТ - історичних, історико-археологічних, археографічних, історико-літературних, історико-краєзнавчих і Всеросійських АЗ.В радянський період в різні роки зявлялися лише поодинокі статті О.Дорошкевича, О.Білецького, М.Комишанченка, присвячені творчості Петрова з українського літературознавства як пріоритетної галузі досліджень ученого, та бібліографічна стаття Ф.Шевченка про М. Петрова. Побіжно до джерел творчої діяльності вченого зверталися дослідники М.Каргер, М.Брайчевський, Олексій і Петро Толочки - у питанні з києвознавства, П.Жолтовський, Ю.Асєєв - з памяткознавства Києва та України, видавці “Історії міст і сіл України” - при підготовці томів з історії Волині і Поділля тощо. Важливим етапом дослідження спадщини М.Петрова стали праці “Петров Микола. Джерельну базу дисертації становлять насамперед праці М.Петрова, репрезентовані українським літературознавством, історією, археологією, археографією, етнографією, музеєзнавством, мистецтвознавством. Та найбільш плідним у житті М.Петрова був, безперечно, період роботи в Києві з 1870 р., де склалися оптимальні умови для реалізації наукового потенціалу вченого як літературознавця, історика, археолога, археографа, мистецтвознавця, музеєзнавця, знавця українських старожитностей.