Підходи західних та вітчизняних соціологів до вивчення наукової діяльності. Соціальні детермінанти наукової діяльності в період становлення інформаційного суспільства. Специфіку дослідження наукової діяльності соціологією порівняно з іншими дисциплінами.
Аннотация к работе
Подальше зміцнення позицій науки у суспільному житті, і, нарешті, розгортання НТР у середині XX століття, яке мало своїм наслідком її перетворення в один з визначних чинників суспільного розвитку, супроводжувалось інтенсифікацією вивчення науки. Поява такого напрямку зумовлюється перш за все тим, що на фоні зростання впливу науки на різні сфери суспільного життя, і, перш за все, на економічну сферу, одночасно відбувається посилення залежності науки від них, яке знаходить свій вияв через потребу у вдосконаленні матеріально-технічної бази наукових досліджень для задоволення зростаючих потреб у знанні з боку різних підрозділів як матеріального, так і духовного виробництва. І ефективність взаємодії науки та інших елементів суспільної структури можлива лише за умов наявності чіткого уявлення про функціонування соціального інституту науки, а відповідно і про ті чинники, які зумовлюють динаміку його розвитку. Відповідно, наукова проблема полягає в тому, що в умовах становлення суспільства інформаційного типу стають недостатніми не лише наявні соціологічні знання щодо перебігу наукової діяльності, але і взагалі уявлення про соціальну детермінацію її розвитку з урахуванням тих змін в соціальній реальності, які мають місце як у всьому світі загалом, так і в Україні зокрема. Відчуваючи нестачу знання про науку як специфічне соціокультурне явище в період розгортання НТР, низка природознавців робить її обєктом своїх досліджень, визначаючи її основні характеристики та функції у суспільному житті (Д.Менделєєв, П.Вальден, В.Вернадський, А.Пуанкаре, Н.Вінер та ін.).Хоча вивчення різних аспектів науки та наукової діяльності має достатньо давню історію, лише в період розгортання НТР на базі цього масиву інформації утворився цілий комплекс дисциплін, включаючи соціологію науки, що займались дослідженнями з даної проблематики. Визначивши серед основних напрямків соціологічного дослідження науки три: система знання, наукова діяльність та соціальний інститут, автором було доповнено їх четвертим, а саме - вивченням науки як форми суспільної свідомості (ідеології), оскільки такий підхід відкриває широкі пізнавальні можливості для вивчення ролі науки у трансформації чи трансляції соціальної структури. Так, можна розглядати наукову діяльність у звязку з її продуктами - науковими знаннями; на рівні тих місця та ролі, які вона відіграє в суспільному житті у своїй інституціоналізованій формі (соціальний інститут науки); у вигляді форми суспільної свідомості (ідеології) - як виробника специфічних легітимізуючи дискурсів та, нарешті, на рівні структурних елементів самої наукової діяльності. Зясовуючи ті соціальні чинники, які визначають специфіку науки та наукової діяльності на різних історичних етапах та реалізовуючи системний підхід до вивчення науки як своєрідного соціокультурного явища, соціологія науки не лише постачає свої теоретичні розробки загальній науковій теорії та іншим компонентам наукознавчого комплексу, але і споживає отримане ними знання, будуючи потім на цій основі свої власні метатеорії. На тлі тих трансформацій, які відбуваються в суспільному житті в інформаційному суспільстві з його тяжінням до набуття глобальних масштабів, є важливим застосування системного підходу до вивчення наукової діяльності, для розгляду цього процесу в єдності з суспільними потребами та, зокрема, складною взаємодією, що має місце під час реалізації владних відносин як в науці, так і в суспільному житті взагалі (П.Бурдьє, М.Фуко, Ж.-Ф Ліотар) на противагу традиційному уявленню про те, що наукова діяльність спрямована лише на виробництво істинного наукового знання.Так, в аграрному суспільстві розвиток наукової діяльності відбувався, відповідно до вимог системи суспільного виробництва, в межах інститутів релігії та освіти, Відтак, знання, створене науковою діяльністю, виступало скоріше додатковим до релігійних догматів засобом закріплення символічного престижу владних прошарків та трансляції їх високого місця у соціальній ієрархії, чим і визначається її місце в процесі соціального виробництва. Зростання ролі наукової діяльності у суспільному житті супроводжувалось її інституціоналізацією, оскільки виробництво інформації стає новою домінантою процесу суспільного виробництва та необхідною умовою існування індустріального суспільства.. Посилення звязків науки з різними сегментами суспільного виробництва виявляється у постачанні науковою діяльністю знання як для матеріального виробництва (взаємодіючи з соціальним інститутом економіки), так і для духовного (через контакти з соціальними інститутами культури та освіти), в межах якого відбувається розвиток основної виробничої сили суспільства - людини. На організаційному рівні норми наукової діяльності спрямовані на регуляцію соціальних відносин, які мають місце в процесі здійснення наукової діяльності На пізнавальному рівні норми виконують функцію гарантів отримання істинного знання (визначені за концепцією ціннісно-нормативного етосу Р.Мертона). Враховуючи те, що істинне знання є головною цінністю наук