Дослідження причин та наслідків ідейної боротьби з представниками розумової праці в 20-30-ті pp. XX ст. Відкритий наступ тоталітаризму на сферу науки й культури. Кампанія інспірованих згори реорганізацій і чисток. Справа "Спілки визволення України".
Аннотация к работе
Запекла боротьба всередині більшовицької верхівки разом із загальним курсом на викорінення будь-яких решток демократії (одночасно з остаточним згортанням непівської політики) і перетворенням країни на «єдиний табір» (із культивуванням відповідної психології осіб, що перебувають в облозі) істотно змінили соціально-політичну обстановку в середині 20-х pp. Якими б утопічними ці плани не здавалися (за основними показниками вони, як відомо, так і не були ніколи виконані), задля їх реалізації треба було мобілізувати наукову та науково-технічну інтелігенцію, забезпечити її лояльність, а в ідеалі й підтримку. Завдання «розшарування» досягалося реалізацією стратегії «радянізації» української науки, одним з головних аспектів якої була докорінна реорганізація структури закладів науки й освіти, в основу якої було покладено принципи плановості, підпорядкованості наукових завдань народногосподарським проблемам і необхідності виховання наукових кадрів нового типу - вчених з розвинутою класовою свідомістію, майбутніх «борців і будівників комуністичного суспільства» [3,с.82]. Цим же завданням, як правило, служили й численні перманентні «чистки», у ході яких були усунуті від наукової та творчої праці найбільш знані й досвідчені українські вчені, літератори, митці. Своєрідним сигналом, політичним гаслом для наступу проти сил національного відродження, уособленням яких були представники старої, в першу чергу академічної, інтелігенції, а також діячі Української автокефальної православної церкви України став процес «СВУ» - Спілки визволення України [5,с.9-12].