Аналіз провідних філософських ідей доби Відродження таких як антропоцентризм, пантеїзм, панпсихізм, гілозоїзм, залучення геометрично-математичного апарату до розв"язання натурфілософських проблем. Основні постулати натурфілософії Дж. Бруно та Г. Галілея.
Аннотация к работе
Гуманістичні ідеї мислителів раннього Відродження вступали у волаюче протиріччя з релігійними уявленнями про світ і Космос як про царство гармонії всього сущого, ієрархічно висхідного до Бога. Укріпити віру в силу і потужність людського розуму, права людини на задоволення своїх земних потреб можна було лише побудувавши нову, відмінну від релігійної картину буття.Кордони між натурфілософіею і природознавством, а також її місце у філософії історично змінювалися. Найбільшу роль натурфілософія відігравала у давнину. Натурфілософія стала першою історичною формою філософії і фактично зливалася з природознавством. В подальшому натурфілософія в основному називалася фізикою, тобто вченням про природу.Саме так натурфілософи пізнього Ренесансу намагалися реабілітувати природу і виправдати свою зосередженість на пізнанні її законів. У світі існують чисельні розбіжності між речами і навіть протилежності між ними, але всі вони збігаються у деякій неподільній точці. Пізнавати цю природу здатні лише ті, хто шукає Бога не поза безконечним світом і речами, а всередині нього, в самих речах Бог - у кожній окремій речі, він збігається з кожним найменшим елементом світу. Бруно була думка про тотожність Бога й атома, про божественну природу самої матерії, що складається з цих атомів. Її розум ніколи не зможе знайти такі форми вираження, які він має у людини, адже будова тіла тварини відрізняється від будови людського тіла, вона не має тих органів, які має людина.Перегляд провідних філософських ідей доби Відродження дає можливість виразно побачити перехідний характер епохи, яка була суперечливою, неоднозначною: новації тут переплітались із середньовічною містикою, оптимізм і піднесення людини - з трагізмом і визнанням несумісності певних людських якостей. Загалом філософська думка Відродження еволюціонувала від етичного гуманістичного антропологізму - через платопістські синтези й одухотворення космосу - до натурфілософії, яка дедалі більше ставала аскетичною, суворою, максимально наближеною до класичної науки та досить віддаленою від живої різновимірної людини.