Причини, умови і етапи розвитку українського національно-визвольного руху та робітничого спротиву в постсталінський період СРСР у контексті розвитку тоталітарної системи в Україні та за її межами. Вплив цих рухів на демократичні процеси в республіці.
Аннотация к работе
Набуття незалежності Україною ставить на порядок денний дослідження причин, що привели до кризи і зламу системи тоталітаризму в СРСР, до зяви нових незалежних держав на їх теренах. Національно-визвольний рух був найвагомішою такою силою і причиною нашої незалежності. Ця незалежність постала в Україні в результаті тривалих процесів творення і розвитку модерної української нації, як наслідок трьох періодів визвольного руху протягом всього XX століття. В час першого періоду визвольних змагань український рух виступив за створення власної держави, хоч формування цілком сучасної нації ще не було на той час завершено. Протягом наступних десятиліть (аж до 1991 р.) Україна була колонією Росії у складі СРСР.Джерелами нашого дослідження стали як нечисленні опубліковані збірники документів чи окремі документи, опубліковані спогади учасників руху, так і передусім архіви різних державних і громадських організацій в Україні та за її межами 18. Я намагався залучити передусім програмові документи, дані про склад цих організацій, взаємини з іншими партіями та рухами, матеріали, що характеризують організаційні і теоретичні засади руху. Як уже мовилось, не була самостійною у своїх рішеннях і компартія республіки; багато неукраїнців, вихідців з-поза меж України, перебували на вищих і найвищих владних посадах. В цілому підневільний стан республіки знайшов своє вираження в духовному і фізичному Чорнобилях, зменшенні числа українців на рідній землі з року в рік, від перепису до перепису населення щодо його загальної чисельності в Україні. Про такий рух можна було б звичайно говорити, коли б була змога бачити певну кількість його учасників, організацію, структуру, програми та ідейні цілі.Вказується, що проведене дослідження дозволяє стверджувати, що національно-визвольний рух в Україні існував у дієвій формі як у вигляді підпільної чи напівпідпільної течій, так і у вигляді відкритого протистояння режимові. Тактичні засоби, форми існування руху і його діяльності змінювалися залежно від кількох факторів, головними з яких були зміна та еволюція самої системи тоталітаризму і розвиток самого руху. Потенційним, а згодом і реальним союзником національно-визвольного руху в період, нами досліджуваний, був робітничий спротив, робітничий рух, рух осіб найманої праці. Апробація дисертаційної роботи відбувалася в практиці діяльності деяких громадсько-політичних утворень України, зокрема: НРУ, ДЕМПУ, Спілки офіцерів України, ВОСТУ. Дисертант виносив деякі положення та висновки цієї роботи на апробацію і в ході ряду міжнародних конгресів, зокрема, двох конгресів українознавців у Львові та Харкові, конференцій, республіканських науково-теоретичних і науково-практичних конференцій, в тому числі й джерелознавчого характеру, як от: "Регіони в незалежній Україні: пошуки стратегії оптимального розвитку", Харків, 1994; "Україна на порозі XXI століття: незалежність чи колонія?", Львів, 1994; "Державна ідеологія в сучасній Україні", Київ, 1994; "Європа і світові спільноти: Історія і сучасність", Донецьк, 1996; "Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання, Київ, 1997.