Консолідація національно-політичних сил у роки Першої світової війни та в період Листопадової національно-демократичної революції 1918 р. Зовнішньополітичний досвід визвольних змагань західних українців для потреб демократизації українського суспільства.
Аннотация к работе
Крах Габсбурзької та Романівської імперій і процеси відновлення національної державності на західноукраїнських землях, українсько-польське протистояння у війні, боротьба проти експансії на ці землі Польщі, Румунії, Угорщини, Росії й міжнародно-дипломатична діяльність галицьких політиків - всі ці проблеми потребують обєктивного висвітлення. Навіть через вісімдесят років не стихає гостра дискусія щодо історії ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ Народної Республіки та ролі галицьких політиків у боротьбі за незалежність і соборність. Адже в той період як суспільство, так і керівники партійних та державних структур стикалися з питаннями вирішення проблеми спочатку автономії Східної Галичини і Буковини в Австро-Угорських землях, а згодом і незалежності ЗУНР. Важливою виступала проблема подолання політико-економічних і психологічних розходжень між Наддністрянською і Наддніпрянською частинами України, які заважали керівникам УНР і ЗУНР в проведенні інтеграційно-консолідуючих процесів в Україні. Власне Акт Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. засвідчив багатовікове прагнення українців до утворення могутньої самостійної європейської держави і формування єдиного фронту в боротьбі проти експансії на рідні землі Польщі, Росії, Румунії, Угорщини за підтримки країн Антанти.Важливе значення для обєктивного висвітлення досліджуваної проблеми мають документи Центрального державного історичного архіву України у м. Тут містяться дані про утворення молодіжної військової організації “Січ”, створення її статуту і антипольський настрій організації, діяльність українських організацій - Союзу Визволення України (СВУ), Української Національної Ради (УНРАДИ), Загальної Української Ради (ЗУР), Української Боєвої Управи (УБУ), Українського пресового Бюро - під час світової війни і в умовах окупації Східної Галичини російською армією. Шевченка (ф.309) містяться документи про реакцію українських закордонних громадських організацій на рішення Паризької конференції від 25 червня 1919 р., за яким землі Східної Галичини були окуповані польськими військами. Багато матеріалів, що стосуються проникнення більшовицької ідеології на західноукраїнські землі у 1919 р., встановлення та проголошення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки містяться в архівах міста Києва - Центральному Державному Архіві Вищих Органів влади та управління (ЦДАВО) та Центральному Державному Архіві Громадських обєднань (ЦДАГО). Детальний опис польських злочинів на українських землях Східної Галичини подає “Крівава книга”, яка містить плани економічної і політичної окупації ЗУНР Польщею.Ще з минулого століття на землях Східної Галичини почався процес активізації політичного та громадського життя. Підтримавши країни австро-німецького блоку у війні проти Росії політичні партії Східної Галичини сподівалися обєднати Галичину з Наддніпрянською Україною і утворити самостійну державу. Проводячи таку політику, у Львові в серпні 1914 р. була утворена Головна Українська Рада (ГУР), до якої увійшли представники основних політичних партій. У цей же час у Львові група політичних емігрантів з Наддніпрянщини створила Союз Визволення України (СВУ) як безпартійну політичну організацію для пропаганди ідеї самостійності України. Цей комітет відповідав за оборону української Галичини і планував перебрання влади українцями у краї.