Місце проблематики визвольної війни українського народу в шкалі дослідницьких пріоритетів російських істориків. Еволюція тематики й глибини досліджень, їх концептуальної спрямованості. Взаємовпливи між українською, російською та польською історіографіями.
Аннотация к работе
А тому цілком закономірно, що НВВ користувалася постійним дослідницьким інтересом, особливо в українській, польській та російській історіографіях. З ХІХ ст. набув сталого характеру розвиток археографії, джерелознавства, а потім й історіографії НВВ. Бухало) або історіографія конкретних, нехай і вузлових проблем (роль мас у війні (Ю. Відтінити внесок російських істориків украй важливо ще й з точки зору визначення специфіки взаємовпливів між українською, російською та польською історіографіями НВВ. Карпова, таку ж ідеологічну заангажованість підходу до висвітлення подій, однак цілісного бачення доробку історика вони не подали.Поруч із потрактуванням Переяслава 1654 р. як акту приєднання України до Росії, тезою про природнє "повернення" українських земель в лоно Росії, про це "повернення" як головний результат війни сусідували спостереження про ознаки козацької державності, незалежну зовнішню політику Б. ХІХ ст. розпочинається новий етап в дослідженні НВВ в цілому, головними ознаками якого стали: а) остаточне оформлення трьох провідних історіографічних центрів - української, польської, російської історіографій; б) посутнє розширення джерельної бази, масова поява археографічних публікацій; в) перетворення НВВ на обєкт систематичних студій; г) початки спеціальної розробки окремих аспектів, у тому числі й джерелознавчих. Соловйова відзначається козакофобством та посиленням великодержавницької підкладки (долучаються твердження про органічність поглинення України Московією, виправдання позиції московських послів щодо присяги за царя в Переяславі, виправдання Віленського перемиря, презирливе ставлення до концепції "Історії Русів", ігнорування проблеми внутрішнього устрою України та ін.). Соловйова), а також вперше порушив і розглянув наступні аспекти: відношення української шляхти до НВВ, еволюція пріоритетів Москви відносно НВВ, кримський фактор політики Московії, справа самозванця Тимофія Анкудінова, різновекторність інтересів України та Москви після Переяслава 1654, реакція України на Віленське перемиря. Карпова проявилась у наступних додаткових компонентах великодержавництва: апріорне оголошення усіх джерел неросійського походження тенденційними й недостовірними; свідоме ігнорування у більшості випадків польських джерел та польської історіографії; твердження про прагнення України до московської зверхності вже на старті НВВ, заперечення права козацтва на формування владних інститутів; оголошення вимог козацтва закріпити "вольності" в Березневих статтях абсолютно неправомірними; потрактування козацької влади в Україні "кошмаром", а Москви - рятівником від нього, а нищення української державності - інструментом для забезпечення прав некозацьких прошарків.У результаті проведеного дослідження зроблено наступні висновки: історія НВВ не належала до дослідницьких пріоритетів російської історіографії, але за своїм внеском в розробку проблематики остання поруч з українською та польською історіографіями була провідним центром досліджень; студії російських дослідників з історії НВВ обєктивно виконували роль наукового супроводу й інтелектуальної опори антиукраїнської політики Росії; основним обєктом уваги російської історіографії був комплекс українсько-московських стосунків, в дослідженні яких внесок російських істориків був найвідчутнішим; порівняно з українською та польською історіографією російській історіографії належав пріоритет та домінування в дослідженні актового джерелознавства, історіографії джерелознавства, історіографії археографії, НВВ, комплексу питань, повязаних з Березневими статтями; зацікавлення проблематикою НВВ російськими істориками права, по-перше, дало потужний імпульс дослідженню Березневих статей й переяславсько-московської системи в російській, українській, польській історіографіях, по-друге, започаткувало дослідження російською історіографією політичних концепцій Б.