Боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму: повстання 1641-1652, становище ірландської держави після реставрації Стюартів. Політизація національно-визвольного руху. Завершальний етап антиколоніальної боротьби. Причини, хід та наслідки.
Аннотация к работе
Дипломна робота на тему: Боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму (XVII - перша чверть ХХ ст.) Вступ Актуальність теми дослідження. У цьому відношенні історія Ірландії не є винятком. Вона свідчить про трагічну долю народу, який із ХІІ ст. став жертвою іноземного завоювання і в повній мірі звідав усі негативи багатовікової колоніальної експлуатації і національного гніту. На карті світу знайдеться небагато країн, де сучасність так тісно пов’язана із процесами далекого минулого. Витоки поділу Ірландії, який зберігається і сьогодні, гострі соціальні і політичні конфлікти в шести північноірландських графствах, що лишилися в складі З’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії криються в глибинах історії. Тому вважаємо, що аналіз пройденого ірландським народом шляху національно-визвольної боротьби є безперечно актуальним як з науково-теореичних, так і з практичних позицій. Реалізація поставленої мети передбачає розвязання наступних дослідницьких завдань: u реконструювати сукупність передумов та причин розвитку національної боротьби ірландців; u дати послідовний аналіз етапів антиколоніального руху; u дослідити систему британського управління Ірландією в період нового часу; u охарактеризувати роль таємних організацій в означених процесах u встановити соціальні, культурні та геополітичні результати ірландського національного руху. Предмет наукового аналізу становлять передумови, причини та перебіг національного руху ірланців, регіональні та часові особливості процесу, участь різних соціальних груп та політичних організацій в збройних виступах, еволюція колоніальної політики Британської імперії, наслідки боротьби для ірландського та англійського народів. Національно-визвольній боротьбі ірландського народу присвячували свої праці такі історики як П.М.Керженцев, «Ирландия в борьбе за независимость», А.Д.Колпаков «Ирландия - остров мятежный», Ю.М.Саприкін «Английское завоевание Ирландии (ХІІ - ХVІІ вв.)». Доктор історичних наук М.А.Єрофєєв написав не одну працю із історії Ірландії та Англії. Журнал «Новая и новейшая история» опублікував ряд статей, присвячених Ірландії, наприклад, такі як «Английский колониализм и стереотип ирландца» М.А.Єрофєєва, «Джон Брайт и проблема самоуправления Ирландии» М.Тихонової та інші. Ця колективна праця докторів історичних наук Л.І.Гольмана, А.Д.Колпакова, В.Е.Куніної Ю.М.Саприкіна розглядає аниколоніальну боротьбу Ірландії в контексті соціально-економічного і політичного розвитку країни. І дійсно, якщо зазирнути в далеке минуле, то ми побачимо там ряд повстань в Ірландії, що слідували одне за одним, хоч кожне придушувалося з надзвичайною жорстокістю. Очолювала цю боротьбу палата громад Довгого парламенту, що зібрався 3 листопада 1640 р. Більше половини депутатів цієї палати належала до класів-союзників і виражала їх інтереси. Особливо небезпечною лідери Довгого парламенту рахували королівську армію в Ірландії, створену Страффордом в 1640 р. Парламентська опозиція добилася засудження і страти 12 травня 1641 р. Страффорда, звинувативши його в державній зраді за введення тиранічного режиму в Ірландії і в задумах розповсюдити цей режим на Англію. Коли колонізаційна суть Довгого парламенту по відношенні до Ірландії стала очевидною, серед кланової знаті Ольстера визріла таємна змова з метою підняти збройну боротьбу. Однак збройна боротьба розпочата клановою знаттю в Ольстері, одразу ж отримала широку підтримку ірландських селян інщих територій і графств. Оскільки не було єдиного командування, військові операції велися вождями і лордами сепаратно, в армії не було належної дисципліни. Як повідомляє нам «История Ирландии», англійська армія направлена на завоювання «зеленого острова», складалася із 12 тисяч чоловік. Через декілька днів, повертаючись в Дублін Кромвель відіслав рапорт про взяття Дрогеди. 900 тис. акрів (42% земель, залучених в переділ) були віддані брату короля (майбутньому Якову ІІ), герцогу Орлеанському і іншим роялістам?аристократам (всі вони були протестантами). Ті англійці, котрі володіли 25% національних багатств Ірландії, і ірландці, котрі жили в Англії (Ф.Марш, лорд-архієпископ Дубліна, і герцог Ормонд), боячись втратити Ірландію в результаті земельного переділу, лобіювали і намагалися скинути Якова ІІ з престолу.