Національно-політичні реформи в Австрійській імперії та їх вплив на зародження українських громадських спілок та об’єднань (кінець XVIII - перша половина ХІХ ст.) - Статья
Поділ Речі Посполитої наприкінці XVIII ст. Головні засади національної політики Австрійської імперії та в реалізація принципу "поділяй і володарюй". Результати австрійських реформ кінця ХІХ-початку ХХ ст., обмеження соціально-економічних прав українців.
Аннотация к работе
Поділ землі на домініальну і рустикальнута передача частини земель у загальне користування селян перетворювало громаду у самодіяльну організацію, тому галицький селянин, формально звільнений від особистої залежності, намагався увійти у суспільство як вільна людина. Тому, розмірковуючи про можливість застосування патенту на дозвіл створювати громадські шпихліри у Чехії, Моравії та Шлеську, а також у Галичині, Йосиф ІІ доручив галицькому становому відділу підготувати пропозиції стосовно цієї справи: “На те, чи сей патент про обовязкове застосування для створення громадських шпихлірів по всіх добрах дався б приложити і в Галичині” [3, с. У праці “Шпихліри і крамниці”, опублікованій 1893 року, Кость Левицький писав, що “шпихліри - се не нинішня річ, про котру говориться у нас від давнього часу”, все ж “нам тяжко здобутися на те, щоби у кожній громаді був свій шпихлір”. Аналізуючи міркування з приводу діяльності громадських шпихлірів та громадських спілок загалом, Кость Левицький зробив наступний висновок: “шпихліри по громадах - то є безпека громадська на всякий припадок, а загроза - на голод - в тяжких роках. Зясовуючи причини раптової появи цісарського патенту про припинення діяльності шпихлірів і шпихлірового фонду, Іван Франко дійшов висновку, що цісарський патент було схвалено “відразу без ніякого мотивування, що його автор був на становищі діаметрально протилежнім тому, яке займало досі австрійське законодавство”, та що ця ухвала “зі становища державного переходить на становище приватного права” і, що “всупереч усяким правовим нормам (патент) не привертає ідеально “айіпї^тт” (для відновлення) того стану, який був перед виданням тих постанов та оголошенням даровизни, але сам без мотивів розпоряджається добром, яке у шпихліровій справі “ЕОІРБО” (тим самим) перестає бути публічним державним добром, а зробилося приватним добром тих властителів доміній, духовних та селян, що складалися на нього або для яких воно виразно даровано”.