Основні етапи, тенденції, закономірності в історії становлення законодавства України, яким регламентуються нові демократичні принципи і інститути. Проблеми удосконалення законотворчості, гармонізації українських норм права з європейськими стандартами.
Аннотация к работе
Це змушує проаналізувати теоретичні та деякі історичні аспекти розуміння національного законодавства як явища сучасної правової дійсності, показати його роль як чинника суспільних перетворень, спробувати осягнути суперечливу історію розвитку законодавства, а також його природу як результату процесу демократизації суспільства. Зазначені актуальні питання стали основним лейтмотивом теми даного дисертаційного дослідження, яке виконано за спеціальністю 12.00.01: теорія та історія держави і права, історія політичних і правових вчень, але, разом з тим, є до певної міри міждисциплінарним: дослідити цю тему практично неможливо без звернення до основ теорії демократії, теорії транзитивних суспільств, без аналізу конкретної історичної практики, без зясування логічних передумов взаємодії демократії і законодавства, значення національного законодавства у процесі демократизації. Дисертацію підготовлено в рамках виконання теми наукового дослідження Інституту міжнародних відносин “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” №01БФО48-01 (“Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір”), комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”. проаналізувати особливості перехідного періоду в Україні, по-перше, з точки зору демократизації політичного і державного життя, по-друге, з точки зору передумов та реального формування національного законодавства, його ролі у забезпеченні процесу демократизації, здійсненні суспільних перетворень; Так, досліджувати явище законодавства неможливо без системного методу, використання формально-юридичного і порівняльно-правового методів дало змогу проаналізувати закони та практику суспільних перетворень в Україні й інших країнах, встановити основні тенденції, напрями і закономірності становлення національного законодавства.Перший розділ “Демократія і законодавство в перехідному суспільстві” присвячений переважно теоретичному аналізу і синтезу різних концепцій основних понять дослідження (“демократія” і “законодавство”), відносно яких існує чимало різнопланових точок зору. У роботі досліджуються окремі значення цього поняття (демократія як режим, демократія як сукупність ідей, демократія як технологія тощо), зясовується неоднозначність демократичних трансформацій стійкого авторитарного режиму (такі трансформації можуть відігравати роль дестабілізаційного чинника в суспільстві). Єдиних універсальних моделей демократії і процесу демократизації не існує, і разом з тим використання порівняльного методу дає змогу робити певні узагальнюючі висновки про закономірності й особливості трансформації політичних режимів, співвідношення законодавства і демократії у перехідних суспільствах і державах. Тому зрозуміло, що демократію в конструктивному значенні цього слова неможливо уявити поза законом і, навпаки, послідовна демократія за рамками закону практично неможлива: демократія і законодавство є взаємоповязаними явищами, законодавчі норми покликані впорядкувати суспільні відносини, зробити їх системними, здатними утвердити у поведінці і свідомості людей загальновизнані принципи справедливості. У підрозділі, зокрема, аналізується саме поняття „законодавство” (автор є прихильником вузького значення цього поняття), співвідношення категорій „закон” і „право”, основні функції, які виконує законодавство в сучасному суспільстві (інтегративну, регулятивну, комунікативну та ін.), аналізує найбільш суттєві його риси як чинника демократичних перетворень (законодавство як необхідний інструмент демократизації суспільства, забезпечення законних інтересів і потреб людини; законодавство як чинник розширення і поглиблення правового регулювання; законодавство як важіль зміни методів правового регулювання; законодавство як необхідний інструмент економічних перетворень; законодавство як засіб реалізації державної політики; технічне опрацювання законодавства, удосконалення його юридичної форми; посилення впливу норм і принципів європейського і міжнародного права, іноземного законодавства та ін.).Як і в інших посттоталітарних країнах, в Україні відбувається еволюційний процес переходу до демократії, особливостями якого є одночасна розбудова держави та посттоталітарна трансформація суспільства Україна належить до типу перехідних суспільств і держав соціально-демократичної орієнтації зі змішаною формою правління і змішаним політичним режимом, поєднуючи ознаки усіх його різновидів, що, зокрема, впливає на формування національного законодавства і характер законодавчої діяльності. Умовно процес становлення національного законодавства можна поділити на такі етапи: попередній (1985-1991 рр.), закони І покоління - 1991-1996 рр. (кількісні зміни, спрямовані на формування інститутів державної влади, нових економічних відносин в основному в межах законодавчого поля часів тоталітаризму) і сучасний - закони ІІ покоління - 1996-2003 рр. (цілеспрямована розбудова законодавства згідно з Конституцією України, поступово закон